Розділ 14.

Кері.
Ми сиділи на траві, такій м’якій, зеленій, соковитій, розмовляли про лабораторії вогню і води, порівнювали. Лексіан ходить злий і зривається, звісно на адептах. Я соромлячись вечірнього поцілунку, й коли він знову підійшов я просто ретельно розглядала травинки...
Коли Лексіан з Ксеном кудись пішли, стало спокійніше і звісно ніхто не збирався нікуди ходити, страшно ж.
Та коли я залишилась сама, хтось в мене поцілив абрикосом. Боляче...
Я повернула голову і побачила Інвара, точніше кронпринца, волосся в нього було цікаве, темне, але з вогняно- рудим відтінком, а сам він був високим, та нижчим за Лексіана, але дужішим, з широкими печами.
— Кері — не голосно покликав він — підійди.
Я підійшла, чомусь небезпеки від нього я не відчувала, скоріше навпаки, він був відкритим, щирим. Ці риси точно не в’язалися з магом і тим більше з монаршою особою.
— Привіт! — Інвар, широко посміхнувся.
— Що ти тут робиш? — ніяк не могла зрозуміти, чому він тут.
— У тебе ж вихідний, погуляймо?
— Я не можу вийти!
— Я помітив магічну сигналізацію, що розставлена по периметру, стою саме на кордоні — він знову посміхнувся, і я просто не змогла не посміхнутися у відповідь.
— Куратор постарався, після вбивства Сейри...
— Вбивства? Ти хотіла сказати нечесного випадку?
— Ні! — на обличчі Інвара показалося щире здивування, що я все знаю.
— Не вже знову починається?- я не зрозуміла про що він, та вхопилась за його слова, як за соломинку.
— Про що ти? Невже схожі випадки уже були?
— Якщо хочеш, я покажу тобі дещо? — я хотіла, я дуже хотіла докопатися до правди.
— Як мені вийти, щоб не спрацювала магічна сигналізація? — бо не хочу, щоб Лексіан дізнався що я виходила, та ще й з Інваром...
— Я можу спробувати подавити магічний імпульс, та не впевнений, що вийде...— і я не впевнена, чи варто йти, бо Лексіан буде дуже-дуже злий... Та не піти, я також не могла...
— Я готова ризикнути! — сказала я... І все, назад дороги не має.
— Давай свою руку і на рахунок три, перестрибнеш до мене!
— Добре!
— Один! — я напружилась.
— Два! —Лексіан мене вб'є.
— Три! — я стрибнула й на мить усе засвітився червоним і одразу погасло.
Я перелякана була в обіймах Інвара і тільки до мене це дійшло я одразу відступила, добре що не на кордон.
— Вийшло! Твій куратор нічого не дізнається! Розкажи детальніше, що сталося з Сейрою?
— Вона вбила себе у підземеллі, та скоріш за все була під дією сон трави!
— Ти впевнена?
— Так. Інвар? У лабораторії вогню був не нещасний випадок? —  я не могла не запитати, бо від його відповіді залежала моя довіра до нього.
— Так Кері, не нещасний! Та я хочу, щоб ти знала, що я зробив це тільки тому, щоб це завдання не доручили комусь іншому. Бо тоді постраждали б усі твої друзі й набагато сильніше! А ще я знаю, що їм потрібна саме ти! І хочу перевірити одну теорію!
— Дякую за чесність!
— Я буду відвертим з тобою, бо хочу допомогти тобі!
— Чому ти хочеш мені допомогти?
— Бо ти сподобалась мені, тільки я тебе побачив! А ще тому, що мій батько засліплений жагою помсти й не хоче чути доводи розуму!
Не знаю чому, та я вірю Інвару, кожному слову, мабуть, це дуже наївно з моєї сторони...
Ми підійшли до Академії, чому я не здивована?
— Ми спустимось у підземелля?
— Так, Кері! Але, якщо ти боїшся чи не довіряєш мені?
— Довіряю... А охорона? Невже ніхто не охороняє територію Академії й саме підземелля?
— Охороняє, та мене пропустять, а тебе не побачать! — я здивовано дивилась на нього.
— Як не побачать?
— Випий це!
Я мовчки випила, м'ятне, зовсім не гидке як я чекала.
І пішла за Інваром.
Ми пройшли ворота Академії, без проблем, ніхто не зупиняв мага, а мене і справді не бачили, бо ніхто з охорони навіть не подивився у мою сторону.
Далі ненависні мені, непримітні двері.
— Чому ці двері такі...
— Захисна магія, для відводу зайвих очей — пояснив мені Інвар.
У середині нікого не було, це добрий знак. Ми спустились сходами до самого низу, зійшла з останньої сходинки й тільки я ступила на кам’яну підлогу, я відчула вібрацію, яка піднялась від ніг до голови.
— Це нормально?
— Що саме?
— Вібрація!
— Я нічого не відчуваю — ствердив маг.
- Інвар, ти нічого не хочеш мені розповісти про себе, зовсім маленьку деталь?
- Так, якщо ти наполягаєш. Я наслідний принц Аланії! А звідки ти знаєш? Я в Академії інкогніто! —я промовчала, і просто перевела тему.
— То що це за місце?
— Прохід у нижній світ Гельгейм. Цей прохід знайшов ще мій далекий предок, та він розумів наскільки він є небезпечним. І щоб приховати потужне магічне коливання, побудував магічну Академію Стихій. І звісно тримав цю інформацію у таємниці від усіх. Передавалась ця таємниця тільки старшому сину.
— А ти щойно розповів мені...

— Так, я помітив, тому що ти маєш до цього безпосереднє відношення! — я подивилась на Інвара як на божевільного... Бо яке я можу мати до цього відношення?
— Доведеться розповісти спочатку, щоб ти все зрозуміла правильно! Але спочатку, я хочу перевірити чи теорія мого батька є правдою!
Кері, стань біля вівтаря, заплющ очі й спробуй ні про що не думати! — мені було лячно, справді, і це місце зовсім не подобалось...
— Не хвилюйся, це займе кілька хвилин!
Я зробила, що просив маг, та викинути думки із голови, дуже складно...
— Ти вся тремтиш...Давай я тоді буду першим!
— Давай..
І він став на моє місце біля вівтаря, витяг ритуальний кинджал, його я не переплутаю ні ж чим, дякуючи професору Торсону. Інвар проколов свій палець і кров’ю на вівтарі почав виводити руну Ейваз. А я тихо спостерігала за його діями й в по думках відмітила що саме означає ця руна: Ейваз у буквальному значенні це воїн, зброя. Символізує випробування і смерть, зв’язок між світами живих і мертвих.
Далі він намалював руну Турисаз, що символізує ворота або двері. Через графічну форму, також буває витлумачена як шип.
І остання руна це Уруз. Руна сили, жіночності та мужності. Символізує надання звичним речам нової форми, вплив на навколишній світ шляхом власної енергії. А ще це передача енергії...ця думка вдарила мене як блискавка. Та я не встигла щось сказати як підземелля наповнилось іскорками, магічними й немов живими, які літали й шукали хазяїна.
Спочатку вони скупчилися біля вівтаря, потім підлетіли до мене, я простягла руку, іскринки чистого світла та енергії сіли на мою долоню і знов же таки не затримались і полетіли до Інвара, він проговорив пошепки кілька слів і вони увійшли у його тіло, всі до однієї.
— Це чиста магічна енергія, і якби ти була магинею, моя енергія б перейшла до тебе. Деякі маги, таким способом поповнюють свій магічний резерв.
— Це ж заборонено!
— Так, заборонено...Тепер стань на моє місце і повтори!
Я послухала і в точності усе повторила, проколола палець, і кров’ю вивела руни, затамувала подих і чекала, що ж далі буде...
Підземелля затремтіло, чи то знову я? Ні не я, бо вібрація збільшилась і навіть Інвар похитнувся. Я відчула як кінцівки пальців нестерпно поколюють, а потім долоні запекло і з них буквально полилась енергія, тягуча, важка, й зовсім не яскрава, а приглушеного, тьмяного кольору. Вона ринула до вівтаря, потім до невеликого валуна і зникла, просочилася крізь валун...
Я відчула слабкість і мене нестерпно тягнуло на сон. А потім шепіт, мертвий, холодний, як могильна плита, це був поклик на який йшла моя енергія...підійшов Інвар, проговорив невідомі мені слова, й енергія почала знову повертатись до мене, заповнювати як порожню чашу, сили повертались. Вібрація припинилась, я похитнулась, мені допоміг встояти маг.
А потім він узагалі взяв мене на руки та почав підніматись сходами, а вони були стрімкі, а до верху далеко...
Я не пам’ятаю як ми вибрались із підземелля, усе відбувалось як у сні, чи крізь примарну завісу...
— Випий це, тобі стане легше.
І в мене залили теплу, кислу рідину. Я закашлялась, очі засльозились...
— Як ти себе почуваєш? – ніжним голосом запитав маг.
— Уже краще... — в голові прояснювалось, слабість відступала, полежавши, ще кілька хвилин, я піднялась.
— Де ми?
— У моїй кімнаті в гуртожитку!
Мені зовсім не сподобалась його відповідь...
— То може поясниш, що це було? Куди йшла моя енергія?
— Я зупинився на тому, що мій предок знайшов це місце і побудував Академію Стихій, де різні магічні конфесії сплелись в одну, тому прохід у Гельгейм не фонить, тобто фонить, та магія адептів це приховує. Це трималось у таємниці, поки мій батько не насмілився використати це місце у своїх цілях. 39 років тому він зібрав найкращих вчених п'яти королівств, взяв з них магічну клятву про не розголошення й вони почали дослідження. За короткий час вони дійшли висновку, що це прохід у нижній світ мертвих Гельгейм і щоб туди спуститись чи отримати інформацію, потрібно налагодити зв'язок з Богинею і хазяйкою мертвого світу Гель. Батько намагався це зробити й перше що він зробив — це приніс у жертву Гель 23 адепти Академії Стихій та їхня енергія не підійшла Богині. Потім була друга спроба...на цей раз викладачі Академії. Батько думав, що їхня енергія сильніша та вона також не підійшла і все стояло на місці, ніхто не знав, як вгодити Богині. Яка енергія їй підійде, до одного випадку...
Я слухала і не вірила своїм вухам, убити скільки людей! Й навіщо королю цей прохід?
— Що за випадок? – не витримавши паузи запитала я.
— Це стосується теперішнього короля Алтеріана Аргаріуса, точніше його батьків... Його мати була родом із Єарандеї й входила у число вчених, які проводили дослідження. Була розумною, вродливою жінкою та це не все, вона була сильним енергетом й саме її енергія підійшла Богині. Коли Лісандея це зрозуміла, то безслідно зникла...
Батько довго її шукав й знайшов у твоєму королівстві Марені, одруженою з Бартером Аргаріусом, і у них уже був син. Що було далі, я не знаю...

************************

Дорогі читачі, не забувайте ставити зірочки та коментувати!!!!

Для автора це натхнення і стимул писати!!!