Розділ 13.

Кері.
У екіпажі я потайки від Лексіана розглядала каблучку.
Яка ж вона красива! І мабуть, дуже дорога! І якби не обставини, через які вона до мене потрапила, я б була найщасливішою дівчиною у всіх п'яти королівствах!
Уже в домі Лексіана, я одягла світло коричневі рукавички із відкритими пальчиками, які ідеально прикривали каблучку.
Під час вечері, Ард — найговіркіший, розповідав про лабораторію води і щось мені не подобалось це все.
У лабораторії вогню, адепти вчаться зі своєї сили, виготовляти порошок вогню, дуже потужний за своєю структурою і цікавими вогняним властивостями. Він дуже небезпечний!
У лабораторії води адептів навчають змінювати структуру води та вкладати у неї смертельні прокляття!
Так, я уважно слухала професорів, і зробила певні висновки... Їх наче спеціально готують...до нападу?
Завтра вихідний, а з понеділка ми у лабораторії землі, цікаво, чого там вчать адептів?
— Куди їздили молодята?
Після цієї репліки Ксена, я одразу виринула зі своїх роздумів. Усі адепти подивились на мене, а я на Лексіана!
— У справах! Конфіденційних! — Лексіан, як скала, його емоційний фон навіть не колихнувся, не то що я...хотіла під стіл залізти.
І не бачити насмішки Ксена і злого погляду Рідни та зацікавлених інших трьох адептів.
— О, невже настільки, все серйозно!? — ігнорування зі сторони Лексіана і Ксен здався...
— До речі Кері, як тобі наслідний принц Аланії? Милий правда?
— Не знаю! Ми не знайомі! — який ще принц? Про що говорить Ксені чому він до мене весь час чіпляється?
— Та як який, той, що підходив до тебе в коридорі, і вибачався!

Лексіан напружився, а я почала розуміти, про це Ксен...
«Два дні тому, до мене підходив адепт, той самий, що розпустив руки у лабораторії вогню і через якого стався вибух. Він привітався і перепросив, сказав, що йому шкода, що так трапилось, і все».
Ні, ще він сказав, що його звати Інвар.
І мені він здався, справді, досить милим.
— Адептка! Здається мені, я чітко проговорив правила, ні з ким не розмовляти в Академії! — Лексіан був злий, він міцно зціпив зуби, так, що вилиці рухались. І виглядав зараз як Бог смерті!
— Інваріус!? Я не впізнав його!- Лексіан тепер дивився виключно на Ксена.
— І це помилка, бо я впевнений, що Інваріус, точно в курсі що відбувається в Академії, і допомагає батькові!
— Офіційно говорилось, що наслідний принц Аланії, навчається у палаці! І я його бачив всього раз, у віці 6 років.
— Так, навчався, але цього року, він навчається на факультеті вогню, інкогніто!
— А ти як дізнався?
— Зв’язки при дворі!
— Знаю я твої зв’язки Ксен! Пишногруді й довгоногі!
— Заздри мовчки!
* * *
Я готувалася до сну, розчісувала волосся, як у дзеркалі побачила Лексіана...
— Не кричи! І якщо тебе цікавить, чи довго я тут стою, відповім не довго.
— А навіщо? — він стояв припершись до косяка зачинених дверей і з оголеним торсом, я зашарілась, бо не часто бачу оголених магів.
І хотілось роздивитись і не зручно. Він з натренованим тілом і рельєфними м'язами, і загорілий, ще б під такими палючим сонцем.
— Іду з тренування, вирішив побажати світлих снів... Наречені...
І швидкими, рішучими кроками він здолав відстань між нами. Взяв мою руку у свою й уважно подивився... На каблучку?
І задоволено посміхнувся, я не зрозуміла його реакції, тому також подивилась на каблучку і...
— Чому камінь змінив колір? — я перевела погляд з каблучки на обличчя Лексіана і мабуть, дарма, бо його очі...Я вперше так близько їх бачу.

Лексіан не відповідав, просто нахилився ще ближче і ближче до мене, а я як зачарована, не мигаючи дивилась у його бурштинові очі... Він мене поцілував, я не була проти, навпаки, його губи і язик, це було щось нереально-фантастичне, настільки що зупинитись це останнє про що я думала.
Та поцілунок тривав не довго, він відступив, відпустив мою руку.
— Світлих снів! — вийшов.
Я стояла, потім присіла, там де стояла на підлогу, і все ніяк не могла позбутися відчуттів, що мене охопили.
Ніч видалась довгою, заснути, я не могла, побажання Лексіана, подіяли в протилежну сторону.
Поцілунок! Я все ніяк не могла його забути, прокручувала в голові раз за разом, потім корила себе, що дозволила!
Бо Лексіан не простий хлопець, він маг, і для нього все просто. Хочу граюся, хочу викину на вулицю, як бездомне кошеня.
Ось Рідна, живий доказ, якби на місці Лексіана був інший хлопець, то б батьки Рідни змусили його одружитись з нею.
А мага ніхто ні до чого змушувати не буде, навіть слова не скаже. Скоріше навпаки...
І тепер Рідна, йому не цікава, він навіть не помічає її, я бачу що їй боляче, та нічого змінити вона не може.
І я не хочу бути як Рідна, щоб мене використали, а потім забули й не помічали. І на моїх очах почали залицятись до іншої дівчини.
Я не переживу цього, я не зможу...
Ще мене цікавило, чому камінь на каблучці став рожевим! Чому? Що це за магія і що означає?

Лексіан.
Побачивши, що діамант на каблучці став рожевий, я зрадів. Ну моє самолюбство, так точно. І я підійшов і поцілував Кері.
А що? Вона моя наречена, маю повне право!
Тай взагалі, коли мене щось зупиняло!
Вночі я все не міг заснути, думав про Кері, і якби вона нападала на мене як Рідна своєю ініціативою і доступністю, то б я відштовхнув її. Але вона цього не робить навпаки, тримає дистанцію.
Вихідні! В Академії я обожнював вихідні, жодних пар, лекцій, тільки розваги, дівчата, випивка, та свобода!
Та Аланія і посада куратора, перетворила мене на... Зануду!
Я цілий день ходжу злий і кричу на п'ятьох адептів.
Роз’яснюю їм, що вони повинні сидіти цілих два дні в моєму домі й не виходити нікуди. Що так буде краще для них.
Якби мені таке хтось сказав рік тому, я б його послав.
— Лексе, йдемо кудись, мене запросили на одну вечірку, заборонену в Аланії, тільки представ, що там буде!
— Ксене, ти що! Я не можу залишити адептів!
— Та нехай сидять самі, ти що їм нянька. І їм до речі без тебе весело.
Так, що також дратувало. Бо адепти сиділи у саду просто на траві й «мило» бесідували, сміялись.
А Даріан, сидів неприпустимо близько біля Кері, моєї нареченої, це так до слова. А вона, все у тих рукавичках, що приховували мою каблучку, була зовсім не проти його близького товариства. І все б нічого, та вона МОЯ наречена, і плювати через які причини нею стала.
— Лексе, чого ти бісишся?
Я не відповів, і після гучного сміху Кері, не витримав, підійшов до них.

Побачивши мене, усі одразу притихли, а Кері навіть не дивилася на мене, уникала...
— Я з Ксеном відлучусь, а Ви за територію будинку не виходьте! Ви мене зрозуміли, я поставив магічну сигналізацію, без мого відому ніхто не вийде і не зайде! — і я пішов, досить з мене.
Ксен зустрів мене з посмішкою і ми рушили на ту саму, заборонену вечірку..
— Ксене, я подумав, що це все пов'язане з енергією, а хто у нас бачить енергетичні потоки, резерви й тд...
— Орис!
— Правильно! Нам потрібен Орис! Я уже повідомив його.