Розділ 11.

Кері

Кілька днів пройшло тихо, ми трималися разом і допомагали у лабораторії води.

Звісно, після вбивства Сейри, Академія Стихій втратила свій блиск і не була такою — величною. З'явився страх, поселився глибоко в душі й виринав назовні, як тільки я перетинала ворота Академії.

Лабораторія води була цікавою і заняття адептів проходили цікавіше, ніж в адептів вогню.

Вода, повсюди була вода у різному стані — твердому, рідкому, газоподібному.

Особливо мою увагу привернула структура води. Адепти за допомогою магії, розглядали воду як під мікроскопом. Вони розглядали структуру, досліджували кристали, молекули й те як змінюється вода при маніпуляції з нею.

У воду можна було вкласти формули й деякі з них були смертельні.

Якщо чесно, це мені не дуже сподобалось...

Ми допомагали адептам з водою, приносили різні зразки, і забирали уже змінену воду. Усе ретельно підписували та розмічували на спеціальних стелажах.
Формул було дуже багато, та ще й сході між собою. Не знаю, як адепти їх усіх знають на пам'ять. Я вивчила всього кілька формул...
Ще через день Лексіан роздав талісмани усім, крім мене, на що, адепти переглянулись...
— У мене є талісман, перед від’їздом королева Аріленна- мені подарувала. — пояснила я, щоб не було в адептів лишніх думок.

— То це правда?  Що ти й Аріленна- подруги? — скептично здивований вираз Рідни, повеселив.

— Так.

На цьому, розмова була завершена і з талісманами адептам було спокійніше.

* * *

Коли день у лабораторії підбігав до кінця, мене покликали до ректора.

Я подумала, що помилились, перепитала та...

— Ти Кері Амільтон!?

— Так!

— Тоді, тебе викликає ректор! — втрачаючи терпіння відповів адепт.

Лексіан вийшов, його також покликали кудись... Що робити!?

— Кері, не йди. Почекай куратора. — порадив Ард.

— Так, зачекай куратора...— Погодився з Ардом Даріан.

Ард, Даріан, Карін, Рідна- обступили мене і пошепки говорили нікуди не ходити.

Та я б з радістю, та адепт старшокурсник мене чекав і очей не зводив...

Зайшов Ксен.

— Кері, ходи за мною, решта чекайте тут!

Я здивовано дивилась на Ксена, бо в Академію він заходив не часто...

А Ксен подивився на адепта, що мене чекав і...

— Ти вільний! —зовсім не мило промовив він.

І удвох ми вийшли з лабораторії.

— Куди ми йдемо? — я не могла не поцікавитись.

— До ректора!

- Що!? Навіщо? Я не розумію! І куратор казав, щоб без його відома нікуди...!

— Замовкни! — безтактно перебив мене маг — А то у мене видалась нелегка нічка, не виспався, а тут ще з тобою возитись!

І я замовкла, якщо щось зі мною станеться, це буде на совісті Ксена!

Кабінет ректора був дуже великий, в рази три більший за кабінет нашого ректора.

А сам ректор, молодий, статний чоловік. Він побачив мене і широко посміхнувся.

— Присідайте, міс Амільтон!

Я присіла, навпроти ректора, а Ксен залишився стояти біля дверей. Я почула голоси, обернулась миттєво.

— Яка мила міс, тепер розумію, чому скільки шуму!

На широкій канапі сидів Лексіан іьпобоюсь цього слова... Король! Я бачила його зображення в Академії Стихій.

Я піднялась і зробила реверанс, як годиться правилами етикету і мабуть, розчервонілась, бо відчувала як горить усе обличчя. Такої уваги до моєї персони, ще з роду не було.

Лексіан, був злий, він стиснув губи й невідривно дивився на мене, щось обдумуючи, щось дуже важливе, ніби від цього рішення залежало... Так, моє життя. І враховуючи ситуацію, так воно і є.

Король з рудим волоссям і такою ж бородою, старший чоловік із чіткими рисами й королівською величчю. Він явно потішався і чекав коли хтось схибить, щоб напасти мертвою хваткою.

Тишу, порушив Лексіан.

— Королю Зіандре!

— Містер Авега! Не потрібно мене «лякати» вашою відповідальністю і опікою адептів. Бо усі й так розуміють, що це просто простолюдини і їхнє життя — нічого не варте. І тим більше не потрібно на мене натравлювати вашого старшого брата. Думаю, у нього є справи по важливіші, ніж захист купки бездарних, магічно не обдарованих адептів.

Король проговорив це з явним роздратуванням. А я після цієї промови відчула себе настільки мізерною! І це просто в голові не вкладалося, наскільки маги знецінювали життя людей.

І про яку повагу до монаршої особи, тепер може йти мова?

— Та я готовий піти на поступки, містер Авега!

Король піднявся і підійшов, лінивою проходкою до застиглої мене. Обійшов кругом, роздивляючись...

— Ректор хоч зараз розірве договори з вашими адептами... З чотирма, а міс Амільтон залишиться!

Я відкрила рота, як риба, яку викинули без попередження на берег. І була готова залишитись, не знаю що мене чекає, та Рідна, Ард, Карін, Даріан — будуть у безпеці! Чотири життя проти — одного!

— Ваша Величносте я...- мені не дали договорити, Лексіан безцеремонно магічно закрив мого рота!

А сам піднявся, став перед мною, тим самим прикрив від зору короля.

— Це не можливо!

— І чому б це? Відмітьте, містер Авега, це щедра пропозиція!

— Це не можливо, тому що міс Амільтон, моя наречена!

— Наречена! Ви впевнені? — король не повірив у сказане Лексіаном, як і всі присутні включно зі мною...

— Звісно! Саме з цієї причини, я став куратором, щоб супроводжувати свою наречену!

Я не могла говорити, та й не змогла б. І в голові одна думка: «Він це серйозно?  Наречена?»

Лексіан став біля мене і взяв за руку.

— Ви знаєте правила, обраниця мага, навіть якщо простолюдина, стає недоторканною, загальні правила на неї не діють! Міс Амільтон під захистом моєї родини! І якщо ви скривдите її, не тільки я кину Вам виклик!

Король скривився так, наче з’їв, щось дуже не смачне.

— Наречена, ще не дружина!

І знову хитрий вираз короля! Такі не відступають! Але навіщо йому я? Я б запитала, якби дехто, не застосовував до мене магію!

— Прошу вибачити нам! Справи!

І Лексіан тримаючи мене за руку повів із кабінету ректора, Ксен за нами.

— Ксене, проведи адептів до дому!

— А ви куди?

І мені було цікаво, та Лексіан не відповів і я не мала можливості спитати.

Тільки коли ми сиділи в екіпажі й Академія зникла з поля зору, з мене зняли магію і я змогла говорити.

— Містер Авега, прошу більше не застосовуйте на мені магію! — я була обурений цим, і не приємно так, коли ти нічого не можеш сказати.

— Називай мене Лексіаном! Враховуючи нові обставини! — Лексіан проігнорував мою вимогу.

— Щодо нових обставин! Не пам'ятаю, щоб я погоджувалась з ними. А може тому, що не мала можливості висловити свою думку?

— Ти проти? Я взагалі-то, щойно, врятував тебе!

— А інші? Я не хочу рятувати своє життя — ціною життя Рідни, Арда, Каріна, Даріана і Вашого!

— Мого? Кері, я маг, мені в будь-якому випадку нічого не буде!

— Чому, ви так впевнені? Самі ж сказали, що це пов’язане з рунами, а на них магія вашої конфесії не впливає! І я хочу Вас попередити, щоб Ви були обережні, а найкраще, щоб Ви разом з адептами повертались до Марени!

- Я куратор і що кому робити, також «раджу» я!
Не розумію, чому він так розлютився, я ж хочу як краще...

Лексіан вийшов, а я залишилась сидіти.