Розділ 10.

Лексіан.

Приїзд Зіандра в Академію мені одразу не сподобався, бо це означало, що у підземеллі є новини. І навряд приїзд моїх адептів це збіг.

Пройшовши до підземелля, ми побачили Зіандра, який сам назначив зустріч тут, і це було дивним.

— Дядечку!— з награною радістю вигукнув Ксен.

— Ксен, ти мені не племінник, особливо тепер, коли Велінду... Убив твій дядечко!

Зіандр проговорив з ненавистю і злістю. Та Ксену байдуже, він і сам все прекрасно знає, просто любить з інших познущатись.

— Ваша Величносте, поясніть, що це за місце? — я спокійно запитав, стримуючи в собі лють.

— Усьому свій час... Містер Лексіан Авега! а чому саме вас назначили куратором?

— Я завершив Академію, минулого року. А практика для магічно необдарованих адептів в Аланію — є нонсенсом, і я сам запропонував свою кандидатуру.

— Містер Авега, сиділи б ви краще у Міністерстві, та так може і краще...

Ці погрози зі сторони короля. Що ж далі буде?

— І ще одне. Як думаєте, що буде, якщо з адептом, магічно необдарованим, трапиться нещасний випадок?

— Під нещасним випадком, Ви маєте на увазі, що за Вашим наказом? — уточнив Ксен.

— Я, як куратор, відповідаю за своїх адептів, тому особисто покараю винного!(Лексіан)

Я це казав, а у самого в голові крутилась відповідь — нічого! Якщо Зіандр особисто, уб'є хоч сотню магічно не обдарованих адептів — йому нічого за це не буде.

Зіандр тільки посміхнувся, підійшов до поруччя, нахилився і щось розглядав внизу.

Ми також підійшли, до низу було далеко, звичайним зором не видно абсолютно нічого, тому пройшла хвилина перш ніж я магічно переналаштував свій зір. І завмер, бо у самому низу біля кам’яного вівтаря із рунами, що були нанесені дивним способом — світились білим сяйвом... Та до біса ті руни!

Там була Сейра! Моя адептка!

Рукою я направив на неї магічний щит, Зіандр помітив...

- Містер Авега, з цього місця де ви стоїте, руни не пропустять магію, тому ваші спроби марні...

Я побачив сходи, що вели до низу і кинувся до них, швидко спускався, перестрибував через чотири сходинки, до низу далеко, тому я ще на автоматі слідкував за діями Сейри.

Вона спочатку просто сиділа, щось шепотіла, бо бачив як у неї ворушаться губи, руки її стояли на вівтарі й він тепер почав увесь світитись. А потім взяла ритуальний кинджал. Точно ритуальний, бо із зазублинами та з тими ж рунами...

Я прискорив рух, просто летів... Я маю це зупинити, повинен встигнути...

І коли я уже був на низу, за десять кроків від неї...Сейра занесла кинджал і встромила собі у серце...

Це кінець... Підбіг до неї, та було пізно... Я це розумів, та все одно намагався їй допомогти.

Я витяг кинджал, проговорив зцілююче закляття — нічого, кров з рани все лилась...Затиснув рану — пізно, занадто пізно...

Я маг, я часто бачив смерть, бачив як убивають невинних, як убивають винних, як знущаються з простолюдин, у королівстві це нормально, смерть — це норма!

Але таке я відчув уперше!

Я ніс відповідальність за цю дівчину, мав її захистити, я...

Дорогу назад я не запам’ятав.

Я хотів одного, убити Зіандра і рознести це підземелля...

Ксен стояв там, де я його залишив, та короля не було...

— Де він?

— Лексіане охолонь, не роби дурниць!

Я нічого не відповідав, хотів піти на пошук винуватця. Та мене зупинив Ксен і не давав проходу! І все викрикував свої доводи, на які мені було начхати.

— Лексе, він просто мстить за сестру! Якщо ти нападеш на Зіандра, та ще й на його території, нам усім кінець. Він тільки й чекав приводу, а це була показова провокація! Ти ж знаєш, що із-за вбивства простолюдин, розпочинати між королівствами конфлікт ніхто не буде! Лексіане, отямся! Треба думати як врятувати інших! Бо договір підписаний, він магічний, ніхто з твоїх адептів не покине територію Аланії, поки не завершиться «практика»!

—Ксене, відійди!

— Ти готовий пожертвувати всіма через свій гнів? А Кері? Якщо щось станеться з тобою, вона точно загине!

Кері, її образ сам матеріалізувався перед моїми очима, її перелякані, величезні очі, зі стриманими слізьми, які готові ось-ось зірватися...

Так...Ксен правий, таке не часто трапляється. Потрібно усе обдумати, як поступити...

Я направився до лабораторії вогню, де мали бути мої адепти.

Оглянув їхнє робоче місце і знову збісився... Бо магічно необдарованим адептам не годиться зважувати гранули вогню, вони без магічного захисту, а одна гранула здатна підірвати лабораторію і заодно убити моїх адептів...

— Професоре Джеферсоне! Я вимагаю більше не давати моїм адептам роботу, яка є небезпечною для їхнього життя!

Моє зауваження не сподобалось професорові, та це його проблеми...

— Завтра Ваші адепти будуть допомагати у лабораторії води! — сказав у свій захист професор.

* * *
Я з адептами під'їхали до гуртожитку, й перед тим як вони вийшли я їх проінформував про подальші дії.

— Адепти, зараз виходите, збираєте свої речі та повертаєтесь в екіпаж. Ви будете жити у мене.

Усі були здивовані та не ставили зайві запитання.

Уже в моєму будинку, під час вечері, я вирішив повідомити про Сейру і розповісти що до чого...

А перед цим написав листа Аріленні, що мені дуже потрібні талісмани для чотирьох адептів — терміново!

Сподіваюся вона допоможе, хоча в цьому я не сумнівався!

— Адепти! Ви будете жити у мене і на це є ряд причин... Перша з них...

Я навіть не знав як сказати про Сейру...Усі на мене уважно дивились, чекали...

Подивився на Ксена, а він безтурботно наминав їжу.  Я набрав повітря у легені та ...

- Король убив Сейру, тобто я хотів сказати, що Сейра сама себе убила! Та була вона під дією сон-трави, це теоретично і не доказано...(Ксен)

Кері.

Лексіан наказав нам, зібрати речі в гуртожитку, не сказав, а наказав холодним тоном...

Сейри не було... І ніхто не повідомляв, де вона. Лексіан ігнорував нас, усю дорогу мовчав. Він якось відсторонився і замкнувся...

І я бачила, що щось не так... Я здогадувалась, та відганяла цю думку далеко...

Коли ми розпакували речі(у мене особиста кімната) і спустились на вечерю, адепти перешіптувались, усі думали про Сейру...

Після незакінченої промови Лексіана і спокійної заяви Ксена, що Сейру вбили...

Усі були приголомшені, у когось випала вилка з рук, хтось подавився, а я...

Я повірити не могла, може Ксен жартує — він може.

Подивилась на Лексіана і... Ні не жартує... Я прочитала це по його обличчю.

Юної дівчини, якій тільки 17 виповнилося, не має...

Сльози котилися і котилися, я почула схлип, це Рідна уже не стримувала себе і ридала в голос.

Карін підійшов до неї, пробував заспокоїти, та вона відштовхнула його.

Річе-Ард був блідий, Даріан — злий...

— Припинили істерику і паніку! Краще подумайте, як не опинитись на місці Сейри! — егоїстична заява Ксена, це щось. Як він так може?

— Ксен! — Лексіан зробив другові зауваження, та Ксену, хоч би що...

— Що Ксен? Потрібно зняти рожеві окуляри, їм у першу чергу.

— Адепти, заспокойтеся! Потрібно зібратися і протриматись до кінця практики. — ми не зрозуміли, чому маємо залишатись тут, якщо в Аланії небезпечно.

— Навіщо? Давайте просто повернемось до Марени!(Карін)

— Які у тебе тупі адепти, Лексіане! — знову Ксен всіх ображає...

— Ви підписали магічний договір! І розірвати його може тільки ректор Академії Стихій! — терпляче пояснив Лексіан.

— Нас не попереджали! — сказав Карін, те про що подумали всі присутні адепти.

— Звісно не попереджали! Бо усі нормальні адепти це і так знають! — можливо Ксен правий, і ми мали це знати! Чи ні? Скоріше ні, нас мали попередити, що саме ми підписуємо! Або, ми мали прочитати, перед тим як підписати!
Та байдуже вже, нічого не зміниш! І тільки викинувши з голови думки про магічний договір, я подумала про Сейру.

— Чому убили Сейру? — я опанувала емоції, і поставила питання, яке мене найбільше цікавило.

— Ось він, голос істини!  Кері, золотко...

— Припини фамільярничати, Ксене! І жартувати, бо ситуація серйозна! Або вийди геть!

Лексіан так різко остепенив Ксена, що ніяково стало.

А Ксен, показав руками, що сидить мовчки й Лексіан продовжив говорити менторським голосом.

—Я зараз розкажу що знаю, і хочу щоб ви вислухали та зробили правильні висновки! На практику ви потрапили не просто так, вас спеціально вибрали, моя людина в Академії знайшла викладача, що працював на короля Зіандра. У нього знайшли листок з вашими іменами й характеристиками й мед картками... Чому саме ви — він не сказав... Помер...  На тестах, вас напоїли сон-травою, тому ви не пам'ятаєте, що з Вами відбувалося, і що ви були у підземеллі!  Щодо Сейри, то вона також була під дією сон-трави. Сподіваюся, нікому не потрібно пояснювати її дію? У підземеллі ведуться розкопки, уже давно. Що саме там, я не знаю, та це точно пов'язане з магією рун.  Магію моєї конфесії підземелля блокує, цікавим образом. Зверху повністю, а в низу на половину. Тому я не зміг врятувати Сейру. Вона була внизу, біля вівтаря з рунами й наповнювала його своєю енергією, та я не впевнений...Енергія людей не підходить — нікому.  А потім Сейра взяла ритуальний кинджал і убила себе.

Ми усі мовчки, навіть не кліпаючи й не дихаючи, слухали Лексіана.

— Я знаю, що у вас не має талісманів, що вам видали в академії минулого навчального року. І це дуже погано! Ви мали б серйозніше поставитись до талісманів, бо він би вас точно захистив... Постараюсь дістати нові. А ви запам'ятайте нові правила:

По одному не ходити, тільки разом — в Академії в першу чергу, особливо з невідомими вам особами. Навіть якщо сам король чи ректор вам накаже щось зробити, ви маєте це узгодити зі мною;

В Академії нічого не пити;

З адептами не розмовляти;

Усе підозріле, одразу повідомляти мені!

Є питання?

Усі мовчали і їсти уже зовсім не хотілося.

У своїй кімнаті я почувалася самотньою, розгубленою, наляканою і все думала про Сейру...

Я вийшла в коридор і постукала, ніхто не відповів, зайшла...Рідна лежала і плакала...

— Іди геть!

Я не могла піти й залишити її саму, хоч ми не дружили, та я знала точно, що Рідна дружила з Сейрою...

Я присіла на край ліжка і не знала, як розпочати розмову...

— Що я скажу її мамі та сестрі? — крізь сльози проговорила Сейра.

— Ви давно дружили?

— Ні, та ми виросли в одному місті, я дружила з її сестрою, ми були однолітками, а Сейра молодшою від нас і усюди тягалася за нами.

Її сестра не поступила в Академію, не склала екзамен, а Сейра поступила — на жаль...

Знову схлип, я підсунулась ближче і погладила Рідну по голові, потім подала їй хустинку, вона прийняла.

Стук у Двері, зайшов Карін, за хвилину Ард і Даріан.

— Я зайшов до Каріна, його не було, потім до Кері, зустрів Даріана, який також шукав Каріна і ми тут.(Ард)

Усі розмістились у кімнаті, Карін присів біля Рідни й обійняв її. Усі були пригнічені...

— Шкода Сейру, вона була гарною дівчиною, й ще такою молодою, наймолодшою з нас!(Даріан)

— Так.

Усі похитали головою у знак згоди.

— А що тепер з нами буде? Щось мені не віриться, що ми протримаємось до кінця практики.(Ард)

— А у нас не має іншого вибору! І нам справді треба триматись разом. — я старалась всіх запевнити в цьому, хоч сама не вірила.

І це всі розуміли і як не дивно, трагедія що трапилась, нас зблизила...

Ми розмовляли, розповідали про себе, про Сейру...

Розійшлись далеко за північ і зайшовши у свою кімнату, я ледь не закричала...

— Де була?

— У Рідни...Я ж можу вільно пересуватись по Вашому будинку?- — я уже не була впевнена, що Лексіан підтвердить моє запитання.

Він дивився на мене похмуро і пихато. Не розумію я його. Чому він себе так зі мною веде. Краще б не помічав мене, а то цей вираз його обличчя — мене лякає. Стиснуті кулаки та мовчання, яке явно затягнулося.

Він вийшов, не відповівши й не попрощавшись.