Розділ 9.

Кері.

Лексіан був дуже злий, а його вигляд мене відверто лякав...Його очі були не бурштинові, а чорніші темряви. А на кінець, коли ми були уже в його будинку і я насмілилась протестувати, його ледь не підкидало від люті...

Я думала, що він зірветься і вдарить мене. Та почула голос Ксена.

Прекрасно, ще свідків саме не вистачало і я просто ховаючи очі, щоб не показати, як з них проти моєї волі котяться сльози, швидкою ходьбою пішла до кімнати, в якій була вдень...

Закрила за собою двері й таки розревілась. Я ж хотіла як краще, хотіла допомогти...А він навіть не захотів вислухати...

І як я завтра поясню свою відсутність в гуртожитку? Це така ганьба, про це знатимуть всі в Академії, Рідна постарається.

І взагалі...

День видався довгим, тому я вмилась і лягла спати..

Зранку спустилась і побачила, що Ксен і Лексіан снідають...стіл був накритий наче для королів. Хоча що це я, вони є сама верхівка магічної аристократії, тому чому я дивуюсь?

Ще більшу увагу привернули їхні наряди, офіційні мундири, які точно показувати їхній статус і приналежність до магічної аристократії й магічний ступінь.

І мені так стало ніяково, бо я у вчорашній сукні, яку ввечері привела у порядок, як могла.

І волосся розпущене, тільки по сторонах зібране, заплетене у колоски й закріплене ззаду. Тобто, усе як зазвичай...

А вони чого вирядились?

— Світлого ранку!

— Сідайте, снідайте і вирушаємо!

Лексіан на мене не дивився, і це підкреслив своєю зарозумілою, вродженою (мабуть) манерою.

Швидко з’їла не млинці, та щось схоже до них, з фруктовим соусом.

Маги піднялись і я за ними...

Чесно, я не знала, що робити, почувала себе зайвою у їхній компанії. Я маю добиратися сама, я ж просто адептка чи високопоставлені особи мене підвезуть?

Вони сіли в екіпаж, а я краще пройдуся, справді...

— Міс Амільтон, сідайте уже! — знову цей тон Лексіана, як так можна, нічого ж не сказав такого, та все одно образив, однією тільки інтонацією, голосом. Чи то я себе накручую?

Ми швидко доїхали до Академії, вийшли, а на подвір’ї якось дуже людно, повсюди чоловіки у мундирах, яких раніше тут точно не було.

Лексіан з Ксеном підвели мене до наших п'ятьох адептів, а самі направились до непримітних дверей, тих самих.

— Ти де була? Хоча і так ясно, а з виду скромна. Вдаєш з себе святошу, а сама! — починається, Рідна у своїй природній стихії, ображати, ображати і ще раз ображати!

Я розгубилась і не знала, що відповісти.  Та й щоб я не сказала, все марно — не повірять! Тому промовчала..

— Річе-Ард, рада що з тобою все добре! — я підійшла та по дружньому його обняла.

— Дякую, Кері!(Ард)

— А що це тут відбувається? — я оглянула всіх, дівчата мене ігнорували, а от хлопці, навпаки, почали розповідати.

— Тут король Аланії Зіандр! — захоплено проговорив Карін.

— А в мундирах це маги — охорона короля! (Ард)

Оце так, тепер зрозуміло, чому Лексіан з Ксеном вирядились.

Та приїзд короля мені не сподобався, скоріше насторожив і тільки мене охопило погане передчуття, як до нас підійшов маг у мундирі.

— Міс, пройдіть зі мною!

Це маг до Сейри звернувся, а я похитала головою, щоб вона не йшла, та вона навіть не глянула на мене, пішла за ним...

Вони зайшли все у ті ж двері, що ведуть до підземелля...

— Куди це її повели? — стурбовано проговорив Карін.

— Може куратор покликав, чи...(Ард)

До нас підійшов професор Джеферсон.

— Адепти, ви сьогодні знову мені допомагатимете і будьте уважні, ми будемо важити гранули вогню з точністю до міліграма і фасувати по спеціальних колбах, тому потрібно дотримуватись правил безпеки, щоб не підірвати Академію!&