Розділ 8.

Лексіан.

Мені повідомили що Річе-Арда цілителі вилікували, я особисто забрав його з Академії й привіз до гуртожитку.

По дорозі я намагався випитати з нього щось цікаве, та на жаль, він не розказав мені нічого цікавого.

У гуртожитку мене чекав сюрприз, Кері немає, вона прийшла та одразу пішла...

Я ж наказував не виходити з гуртожитку! І де її шукати? Куди вона могла піти у незнайомому місті?

Я швидко направився до Академії, та сторожі сказали, що вона не заходила, потім залишив екіпаж і оббігав найближчі площі, базари, парки — немає, її ніде не має...

Було уже темно, а в Аланії, темніє пізно.

Залишилось, ще озеро, та туди вона не зможе б потрапити без магії!

Я силовим потоком утворив коридор, потрібно усі теорії перевірити...

І на березі я побачив її, вона сиділа у темряві, добре, що я маг й маю магічний зір... Вона плакала, була дуже засмученою. Дівчина була неймовірно сумна, дивилась на воду і мабуть, сама не усвідомлювала, що сльози течуть по її обличчю...

Я хвилювався, поки її шукав, безліч теорій промайнуло у моїй голові, одна гірша другої, і я був злий, не розумію, чому вона тут сидить?!

— Кері! Що, ви тут робите! Самі посеред ночі? — я сказав це, мабуть, занадто різко і злісно, та що я можу зробити, я дуже злий!

— Я...

— Я слухаю!

— Я просто!

— Просто!? А я просто уже не одну годину бігаю і шукаю вас! – я уже кричав, не в змозі стримати себе...

— Вибачте, та мені потрібно було до озера...

— Навіщо? — я побачив поряд неї руни, починаю ненавидіти їх, бо тільки вони з’являються, у моєму житті усе летить шкереберть.

— Хотіла дізнатися, що нас чекає...

— А ви у нас професіонал, маєте дар? — після моїх слів, Кері завмерла і дивилась на мене з явною образою.

І я розумів, що зараз наговорю зайвого, та мій магівський, підривний характер, не дозволяв мені зупинитись...

- Збирайте свої речі й ходімо з відси!

Ми сіли у найманий екіпаж, який зупинився помахом однієї руки, і старався не дивитися на Кері, слухати її виправдання щодо свого необдуманого вчинку – я не хотів.

Не розумію, невже так складно посидіти у гуртожитку? Навіщо шукати проблем на свою голову?

— Виходьте! — скомандував я і вийшов першим.

— Чому ви привезли мене до себе? Я не можу провести ніч у вас!

— А Вашої думки ніхто не питає! Тут я головний! І коли кажу сидіти у гуртожитку, Ви маєте виконувати!

Ми вийшли з екіпажу, і від реплік Кері, мене почало трясти, я сам не помітив, як навис над нею, та ще стиснув її руку для кращого результату, щоб потім думала, що робить...

Вона дивилась собі під ноги й протягом моєї гнівної тиради мовчала, тільки під кінець підняла погляд і дивилась на мене своїми величезними очима.

— Зараз ти йдеш до своєї кімнати й щоб до ранку від тебе слова не чув...А про руни забудь, щоб я їх більше не бачив!
Я говорив чітко, ледь не по складах, вкладаючи в кожне слово свою накопичену лють.
— Що за крик? (Ксен)

Кері пішла, а Ксен дивився на мене з осудом, що дратувало, ну Аргаріус би дивився на мене так чи Орис, та не Ксен же!

— Що?

— Нічого, я ж мовчу...(Ксен)


*************************************************

Дорогі читачі!

Прокоментуйте, будь ласка, чи сподобалось Вам продовження історії !!!