Розділ 7.

Кері

Після епічної зустрічі із Ксеном, мене червону як помідор, прислуга відвела у виділену мені кімнату з ванною.

Не знаю навіщо її мені виділили, бо я не збираюся тут залишатись на довго.

Зайшла у ванну, зняла мантію. Я була у темно-жовтій закритій, тонкій сукні.

Прийняла душ, провела гребінцем по мокрому волоссю. У кімнаті сіла біля вікна на сонце, чекала, щоб висохло волосся. Добре, що чекати прийшлось не довго. Ще б пак, при такій спеці то.

Мені повідомили, що мене чекають у саду, туди й направилась, мимоволі почула інформативну розмову Лексіана з Ксеном і одразу захотіла піти геть.

Невже і справді Лексіан ще не забув Арі?

— Світлого дня!

— Уже бачились!

Чому Ксен такий грубий?

— Кері, як тобі Аланія, і як ти взагалі стала адепткою? Останній раз як я тебе бачив, на весіллі Аргаріуса, ти була селючкою із Ларозії? — буденним навіть скучним тоном, образив мене Ксен.

Я вдала, що не почула образи, і почала розповідати як поступила в Академію Аргаріуса. А сама думала, як мені дізнатися, що саме король Зіандр  шукає під Академією й навіщо тут ми, простих шестеро адептів.

Моя інтуїція підказувала про небезпеку! І у мене виникла одна ідея! У традиції Старих Богів, богинями долі є Норни. Мудра стара Урді (доля) читає сувій минулого, Верданді (теперішнє) знає сьогодення, і Скульд (борг) – зберігає сувій майбутнього.

Існувало повір'я, що Норни, лише визначали долю богів, велетнів, карликів і людей, але не могли нею розпоряджатися, хоча, траплялося, провіщали нещастя.

Я спробувала одного разу гадати за допомогою рун і зверталася за допомогою до Норн. Та я не відчувала енергетичного зв'язку, але я спробую ще раз.

Бо запорука успіху — віра, цілеспрямованість і реальна потреба, а не заради довільного інтересу.

Та мені потрібно піти у гуртожиток, взяти мішечок з рунами, а ще потрібні монети, біле полотно і три свічки.

І найголовніше вода — річка, озеро, море, будь-яка.

Та по дорозі в Аланію, ми не зустрічали жодної водойми, пам'ятаю тільки озеро, куди я ходила з Лексіаном- туди й направлюсь.

Я піднялась.

— Дякую за вечерю, та мені час до гуртожитку!

— Міс Амільтон, я думаю, Вам буде безпечніше залишитись у моєму будинку! — Лексіан настоював на своєму.

— Дякую за пропозицію, та я піду до інших адептів! — я не здавалась.

— Я проведу! — я здивувалась, від пропозиції Ксена. Навіщо він хоче мене провести?

- Я сам, Ксен! — Лексіан піднявся, невдоволений моєю поведінкою.

Вдвох ми пройшли садом, дуже красивим, запашним, усюди цвіли квіти різних кольорів, і росли плодовиті дерева з цікавими фруктами.

- Міс Амільтон, я вважаю, Вам краще залишитись і як Ваш куратор...

- Чудово справляється, та запрошувати адептів до свого дому в Ваші обов'язки не входить. Та й у Вас уже є гість!

- Мені шкода, що Ви стали свідком моєї розмови з Ксеном! З гуртожитку не виходьте!

Я промовчала, бо ж збиралась вийти...

Попрощавшись з Лексіаном, я забігла до гуртожитку, взяла руни, полотно і побігла на базар, що знаходився не далеко. Купила свічки, розміняла монети, щоб були однієї вартості, і рушила в бік озера.

І зрозуміла, що дібратися до озера, ой як не просто буде, всюди суцільні хащі, а магії, щоб їх розсунути в мене то немає.

За пів години пекельних мук, обколених рук та ніг, я потрапила на берег озера. Тепер не дивно чому тут порожньо.

Знайшла потрібне дерево, що росло біля води, розстелила біле полотно, запалила три свічки, поскладала монети три купки про три штуки, посередині поставила мішечок з рунами.

Я сіла у зручну позу, очистила свій розум від зайвих думок і подумки проговорила: «Святі Богині Норни, звертаюся до Вас за допомогою! Покажіть, що чекає шестеро адептів і нашого куратора в Академії Стихій!»

Взяла мішечок з рунами у приймаючу руку, монети в ту, що віддає.

Я тричі кинула монети у воду в дар Норнам і тричі вимовила:

«Урді, Верданді, Скульд, три діви долі, що живлять джерело, почуйте і не відхиліть, твердьте і виконайте. Будьте милостиві до мене».

Не відкриваючи очей я вибрала із мішечка по черзі три руни, розклала на полотні й відчула наче хтось входить у мою свідомість, ця енергія дуже сильна і точно не людська, вона не завдає болю... Але позбавляє свободи вибору...

Спочатку спалахи в очах, потім картинки, я прижмурилась, щоб краще роздивитись і побачила їх. Чомусь я чітко розуміла хто це... І це лякало...

Дві Норни, Урд плели нитки, в той час як третя безжально розривала їх, дуже часто, майже закінчені, розкидаючи залишки за вітром.

Як уособлення часу, Норни представлені як сестри різного віку та характеру.

Урд (вурду, тобто «доля», «минуле») постає перед мною дуже старою і немічною, постійно озирається назад, поглиблена роздумами про минулі події. Верданді (становлення, сьогодення), друга сестра, молода, активна і безстрашна, прямо дивиться перед собою.

У той час як Скульд (борг, майбутнє) представляється оповитою в щільну вуаль, з головою, повернутою в сторону протилежну тій, куди дивиться Урд, що тримає в руках нерозгорнутий сувій.

У моїй голові лунала інформація, яку я вже читала, ніби нагадування...

«Нитки, які пряли Норни, нагадували мотузки й відрізняються за кольором, залежно від характеру майбутніх подій. Чорна нитка, простягнута з півночі на південь, неодмінно вважається ознакою смерті».

Саме чорну нитку я і побачила й образ Лексіана поряд неї... Я злякалась, невже це відповідь, на моє питання?

У копальні Академії стихій на Лексіана чекає смерть?!

Я розплющила очі, не вірячи тому що щойно бачила і пережила.

Як у моїй голові знову пролунала прочитана раніше мною інформація про Норн.

«Норни не прядуть згідно зі своїми бажаннями, але сліпо підпорядковуються бажанням Орлог, вічному закону всесвіту, старшому, ніж вони, і вищій силі, у якої, очевидно, не було ні початку, ні кінця»

Я сиділа знесилена, на білому полотні, де лежало три руни, перша руна:

Еваз — несподівані зміни. Виправданий сумнів з приводу поїздки

Друга руна Перто — все таємне, стане явним!!!

Третя руна порожня, 25 руна, яку пізніше додали до Футарку, більшість проти цього і наполягають, що має бути тільки 24 руни. У Академії 25 руну визнають.

25 руна порожня, без знаку, вона називається Вирд(доля) і трактується, що Руни відмовляються відповідати. Мається на увазі, що людина сама все знає або вже прийняла рішення, яке не збирається змінювати.

Уже стемніло, а я все не могла опанувати себе, бо те що відчула, мене лякало.

Та ще більше лякало те, що я побачила Норн, і вони мене попередили про смерть Лексіана...

Одна думка про це і мене кидало у холодний піт...

Як? Як я маю це змінити?

Я ж добре знаю, що передбачення Норн, навіть Боги не в силі змінити...

- Кері! Що Ви тут робите? Самі, серед ночі!?