Розділ 6.

Лексіан.

Коли до одного з адептів підійшла Кері й він поставив свою руку куди не слід, я збирався втрутитись. І вказати йому його місце... Та вибух мене випередив. Я встиг викласти щит біля Кері, інші стояли далі, а в адептів вогняної стихії природжений захист, навіть лабораторія захищена.

Та Річе-Ард стояв занадто близько, а я спостерігаючи за розпусними руками адепта, навіть не помітив цього! І ось результат...

Добре, що хоч Кері не ушкоджена.

Зайшло троє чоловіків, усі з вчорашнього «тесту», вони наче знали, що будуть потрібні, та здається постраждати мав не Річе-Ард, чим вони явно не задоволені...

І пазл у моїй голові склався! Ось навіщо мої адепти були потрібні у лабораторії, щоб легше було інсценувати вибух, та потрібна їм була Кері ...

Я злий, дуже злий і коли я у такому стані, мені хочеться комусь розтовкти пику... Та я себе стримую, потрібно почекати й зрозуміти, що ж тут відбувається!

Річе-Ард жити буде, постраждав, та цілителі в Академії обдаровані.

Коли уже доходив до гуртожитку з п'ятьма адептами (мінус один адепт, що мене не тішить), я не відповідав на їхні запитання, а думав що робити...

Я розумів, що зараз їм потрібна Кері! Та для чого?

Ризикувати й залишати її у гуртожитку не хотів, хоч мав би... Так я б швидше докопався до правди, мене змалечку вчили, головне результат, а втрати не важливі...

— Міс Кері...— не голосно, та чітко промовив я.

Вона зупинилась, інші зайшли у гуртожиток.

— Ідіть за мною.

Вона не сперечалась, не ставила зайвих запитань, просто йшла на крок позаду мене.

— Навіщо ми прийшли до Вас? — в її голосі я почув нотки страху.
Це вона мене боїться?

— Для тебе так безпечніше! — я старався говорити спокійно. Хоч було важко, бо я був злий...

Пояснювати їй і розказувати мої роздуми й здогадки я не хотів.

— Лексіан! А я уже зачекався, хвилин 10 як прибув!

— Ксен! Що ти тут робиш? — сказати що я здивований, нічого не сказати.

- Як що? Прочитав твого листа. Де ти написав, що в Аланії й куратор адептів, а ще цікаві події в Академії! Хвилювався за друга! Одним словом приїхав повеселитись...з тебе! Кликав з собою ще Ориса, та він зануда, зайнятий у Міністерстві Магії! — Ксен, в настрої, його веселила ця ситуація. Мабуть, випивка і жінки, набридли...

— Ксен, а знизу « ПС. Ксен, навіть не думай приїжджати й заважати мені! » Ти не прочитав? — хоч на що я надіявся, знав де, що обов'язково прибуде.

— Ні, вибач друже, ти ж знаєш, як я не люблю багато читати! А хто там позаду тебе? Все, як в старі добрі часи, Сонце, Випивка, Дівчата! Мені уже подобається! Розважимось???

— Будеш розважатись, як приїдеш додому! А це моя адептка — міс Амільтон!

Протягом всього нашого діалогу, Кері стояла тихо як мишка, і тільки я її представив і відійшов, Ксен кобелюга, почав нахабно її розглядати чи роздягати...

Ні, ну треба було йому припхатися?

Навіщо я йому взагалі відписав?

— Світлого дня!(Кері)

— Кері? А що це у вас за рольові ігри такі? Може і мене посвятите? Куратор-адептка, мені подобається, дуже гаряче! — і найгірше, що Ксен не жартував.

Світлі Боги, цей придурок думає тільки про одне!!!

Хоча він правий, адептка-куратор звучить досить гаряче!

— Досить Ксен! Не потрібно соромити міс Амільтон своїми інтимними фантазіями! Так, це Кері, подруга Аріленни! Але на даний час вона адептка Академії Аргаріуса, і перебуває на практиці в Аланії, під моїм керівництвом і захистом. Тому звертайся «міс Амільтон» і належним образом! Зрозуміло? Або ж повертайся в Марену! — я говорив серйозно, без сарказму, жарту, навіть офіційно, щоб до нього дійшло.

- Добре друже, я все зрозумів!(Ксен)

І він під мигнув мені!

- Ксен, я не жартую! — мене це починало добряче дратувати.

- Так, так!(Ксен)

І він знову під мигнув мені! Це просто нестерпно! Я ніби сам з собою розмовляю. А ще Кері стала свідком, цієї ганебної розмови!

Просто чудово!

Ми пропустили обід, тому нам у саду накрили ранню вечерею.

Поки Кері освіжалася у ванній кімнаті, я вводив Ксена у курс справ.

- Тобто, ти знаєш? — я відверто здивувався.

- Лексіан, розкопки в Академії ведуться ще до нашого народження! Я був там раз з Веліндою, ще коли маленьким був і не раз чув, як наша колишня королева говорила про це з Зіандром (своїм братом і королем Аланії).

- Про що вони говорили?(Лексіан)

- Я не вникав, пам'ятаю тільки що Зіандр запевняв Велінду, що як тільки він докопається, то їм буде не страшна магія рун!  А я почувши це, подумав, що вони збожеволіли, бо магії рун уже давно не існує... А Велінда його звинувачувала, що це все через нього...(Ксен)

- В чому, вона його звинувачувала?(Лексіан)

- Я звідки знаю в чому!(Ксен)

- Що там може таке бути, що Зіандру, стихійному магу повітря, буде не страшна магія рун?(Лексіан)

- Уявлення не маю! Та ти так це сказав, що мені самому стало цікаво! Лексіан, а навіщо їм ці шестеро простолюдин? В жертву Богам принести, чи що!(Ксен)

- Думаю їх спеціально підбирали для липової практики. Але поки ми не дізнаємось що Зіандр викопує, не дізнаємось для чого їм мої шестеро адептів!

- А сьогодні вони хотіли отримати саме Кері, не знаю чим вона їх так зацікавила...(Лексіан)

- А ти вирішив, знову побути добрим лицарем і її врятувати?(Ксен)

- Я куратор і відповідаю за безпеку довірених мені адептів!(Лексіан)

- Та що ти кажеш? А де інші п'ятеро? О, у мене, є ще одна версія, ти її захищаєш, бо вона подруга Аріленни, і ти ще надієшся, що вона зверне на тебе увагу?!(Ксен)

- Що за нісенітниці? — от про це я точно не думав.

За своїми роздумами я не помітив як підійшла Кері, сподіваюсь вона не чула нашу розмову...