Розділ 2.

Лексіан.

Після весілля Арі з Аргаріусом я пив, багато пив, переважно з Ксеном, який також мав причини напиватися.

Після смерті короля усе змінилося, перевернулося з ніг на голову, усе що мене вчили з дитинства, виявилось іншим.

У королівстві настали часи змін, особливо було важко звикнути до свободи віросповідання. Багато простолюдин, повертались до релігії своїх предків, у школах проводились уроки, де розповідалося про походження Старих Богів і про руни, в Академіях відкривали нові факультети, і Академія Аргаріуса  тепер була не однією з факультетом «Рунології».

Також були прийняті нововведення щодо розширення прав жінок.

Одним словом, усе йшло до кращого.

Та королівські шпигуни донесли, що король Аланії, не пробачив смерть сестри й не задоволений, що в Марену повернулась стара релігія, бо магію рун боялись усі, через те, що вона не коливала магічного фону, жодні маги, обереги, не могли її відчути, вичислити та зупинити....

Я розумів страх короля Аланії, та я на стороні свого королівства, тому я тут, як куратор адептів, що місяць проходитимуть практику в Аланії, щоб вияснити навіщо взагалі король Аланії запропонував цю практику і що він задумав.

Я подивився на шістку адептів... І побачив Кері, не чекав її тут побачити.

Вона мила дівчина і чимось нагадувала мені Арі, ні не зовнішністю, вони зовсім не схожі, Кері брюнетка з довгими, густими локонами, що водоспадом спадали до талії, а Арі із золотим волоссям, такого ні у кого немає...

Так, Аріленна розбила мені серце, і я не знав як позбутися цього болю, що йшов з середини. Його нічим не заглушити, ні випивкою, ні іншими жінками, ні бійками, ні фізичним болем...Я перепробував усе! Та марно...

І я вирішив змиритись з цим болем і жити далі, не боротись, а саме змиритись, не прокручувати у голові минуле, а викреслити його.

Коли Аргаріус із радниками думали кого відправити до Аланії, щоб дізнатися плани короля, я висунув свою кандидатуру.

Бо це саме те, що мені потрібно, бути як най далі...

Та поява Кері...Не розумію, навіщо вона погодилась на практику?

- Адепти, це гуртожиток Академії Стихій, єдиної у своєму роді, де навчаються не тільки громадяни з Аланії, а обдаровані адепти з усіх п'яти королівств.

- Ходіть за мною, я покажу вам ваші кімнати. Сьогодні, ви відпочиваєте, а завтра о сьомій ми вирушаємо в Академію, я ознайомлю вас із вашими обов'язками!

- Є питання?

- А нас годуватимуть?(Рідна)

- Звісно! О восьмій вечора вечеря у їдальні у на нижньому поверсі.

- Тобто на цьому?(Рідна)

- Ні, на поверх нижче!(Лексіан)

- У підвалі?(Рідна)

- Можна і так сказати! Зустрінемось за вечерею!( Лексіан)

*****************************************************************

Ранок. Я вийшов зі свого будинку і пішов до гуртожитку, зустріти своїх шістьох курчат і направити до Академії, почуваю себе квочкою. Ніколи не піклувався про по сторонніх осіб і навіть ніколи не задумувався, що відчувають куратори, коли їм доручають адептів, коли ти відповідаєш за їхні життя, безпеку, бо ти старший, сильніший.

Та я сам нещодавно закінчив Академію!

Забравши курчат, ми ніжками, а не екіпажем, направились до Академії, це я навмисно затіяв прогулянку, щоб заодно ознайомити адептів, які крім Марени ніде не були, з містом.

Сонце безжально пекло! А тільки сьома ранку!

Адепти, запам'ятайте дорогу, бо назад ви повертатиметеся самі! Через сто метрів буде площа, за нею невеличкий базар, знову площа і сама Академія.

********************

Дорогі читачі не забувайте ставити зірочки та коментувати!!!!!

Для автора це натхнення та стимул писати!!!!&