Розділ 1.

Час не міняє людину, мудрість не міняє людину, і єдине, що може перебудувати лад думок і почуттів це Кохання.

Кері.
Після весілля Арі й Алтеріана, я залишилась у столиці, повертатись додому у Ларозію я не хотіла, що мене там чекало: одруження, народження дітей, господарка, безкінечні рутинні справи по дому.

Я розумію, що я жінка і це моя доля, та... Я хочу перед тим як присвятити життя чоловіку і дітям, пожити для себе, поступити як Аріленна в Академію, вивчитись, побачити світ.

Так, побачити світ, це моя мрія, подорожувати, побувати в інших королівствах!

Словами не передати, як я цього хочу!

І хоч у мене не має магічного дару, дворянського роду, грошей, та є я і я неодмінно спробую.

Для початку за літні канікули треба вивчити усе, щоб скласти екзамен в Академію Аргаріуса.

Виникали думки попросити допомоги в Арі, вона ж тепер королева, та я їх відкинула, не хочу бути бідною родичкою.

Тому я зняла маленьку кімнатку за останні гроші, написала батькові про свої наміри й попросила в Арі старі книги та конспекти, і також їй повідомила про бажання поступити в Академію.

Батько був злий і його лист яскраво це передав, а от Арі навпаки, підтримала мене і привезла книги особисто:

— Кері, добре, що ти залишилась у столиці, я і сама хотіла тобі це запропонувати, як і свою допомогу!(Арі)

Я дивилась на свою подругу і пишалась нею, вона не просто красуня з добрим серцем, а дівчина з силою волі й незламним характером.

— Дякую подруго, та книг з конспектами буде достатньо, як і твоєї дружби.

— Кері, навіщо ти зняла кімнату? Ціни у столиці варварські, ти могла пожити у мене!(Арі)

— Арі, я залишусь, для мене важливо самій чогось досягнути! Ти ж розумієш про що я?

— Звісно розумію! Тільки, Кері, пам’ятай: ввечері сама по столиці не ходи, магам не довіряй і останнє, якщо буде потрібна допомога, ти тільки скажи!(Арі)

— Дякую за настанови, мамочко!

Ми обидві засміялись і я заварила нам чай.

— Арі, я чекаю подробиць шлюбної ночі!

— Усе було краще ніж я уявляла! І я тепер знаю рецепт щастя. Треба взяти коханого чоловіка, одружитись з ним, потім пристрасну шлюбну ніч і вуаля — щастя!!!

Подруга засміялась, очі були наповненні щастям і коханням – багато-багато кохання!

Ми ще поговорили й Аріленна пішла, точніше поїхала розкішним екіпажем, як і годиться королеві.
* * *
Усе літо я вчилась, так багато і наполегливо ще не навчалась. Я буквально гризла граніт науки, бо дуже
боялась що не поступлю і доведеться повертатись у Ларозію.

Коли настав день x, я так хвилювалась, що ледь шнурки на туфлях зав'язала, добігши до Академії, зупинилась, щоб перевести дух, глянула на величну споруду і подумки побажала собі успіхів.

Екзамен я здала, Ура!

Я щаслива, летіла до своєї кімнатки за речами, щоб переселитись у гуртожиток.

Мене зустріли зверхніми поглядами й кривими посмішками сусідки й тоді я зрозуміла, що легко не буде.

Мій факультет такий же як в Арі «Магознавство і Рунологія» тільки різні курси, і після того, як усі адепти мого курсу зрозуміли, що ми з Арі подруги... Ні, краще не стало.
                   * * *
Пройшло пів року мого навчання і на практику мене направляють у сусіднє королівство. Спочатку, я подумала що це жарт чи помилка, і тому перепитала куратора мого курсу:

— Професоре Томсом, мене — Кері Амільтон, направляють на місяць на практику у королівство Аланія?

— Міс Амільтон, що саме ви не зрозуміли з щойно сказаного?

— Але це сусіднє королівство, досі практику проходили в Академії чи Міністерстві! І чому так надовго?

— Так, вірно, досі, а від тепер і у сусідньому королівстві, якщо у Вас ще є питання чи претензії, ласкаво прошу до ректора!

Я більше нічого не питала, не уточняла, вийшла і направлялась до гуртожитку як у тумані. Думала про Аланію. Та мені просто неймовірно пощастило, я побачу сусіднє королівство, Я!

До мене зайшла Аріленна.

— Кері, я чула, що тебе направили на практику в Аланію!

— Так! Арі, ти тільки уяви собі!

— Кері, якщо ти не хочеш, я попрошу ректора залишити тебе на практиці в Академії!

— Ні, ти що! Це такий шанс!

— Тобто ти хочеш?

— Звісно, хочу!

— Кері, Аланія — це королівство покійної королеви Велінди і їхні традиції відрізняються від наших. А ще я хочу тебе попередити, що брат Велінди, король Аланії, не пробачив смерть сестри, і як докладають шпигуни Алтеріана, хоче відомстити. І саме він запропонував обмінюватись адептами.

Ця інформація була для мене відкриттям і трішки охолодила мій запал, та з іншої сторони...

— Арі, я буду обережною і якщо побачу щось підозріле, одразу повідомлю тобі.

Аріленна була стривожена, вона хвилювалась, та я неодмінно справлюсь і якщо пощастить, буду ще й корисною!

— Арі, давно хотіла запитати. Як ти добиваєшся такого золотого блиску волосся?

— Це не я, Кері, це все магія рун! І перед від’їздом зайдеш до мене, я зроблю для тебе талісман.

* * *

Збирала свої пожитки я не довго: кілька суконь, білизна, мантія, плащ, туфлі, конспекти.

У коридорі мене помітили мої одногрупники.

— Куди це ти зібралась?

Як же я не люблю цю швабру, суне свого носа куди не слід, перша пліткарка Академії.

— Мене направили на практику в Аланію!

— Тебе? Напевно вирішили позбутись, як і інших п'ятьох адептів!

І Зорія засміялась, а я пішла далі, не звертаючи на неї уваги.

Через годину я маю бути біля центрального входу в Академію, тому залишила свою дорожню сумку на прохідній, біля сторожа і побігла у столичний будинок короля Алтеріана Аргаріуса і королеви Аріленна Аріас, моєї подруги дитинства.

Мене пропустила охорона без слів, що було приємно...

— Арі, я прийшла попрощатись перед від’їздом в Аланію!

— Кері направили на практику в Аланію?(Аргаріус)

У простору вітальню зайшов король і я зробила реверанс.

— Світлого дня, Ваша Величносте!

— І тобі, Кері, Світлого!(Аргаріус)

— Так, Алтеріан, Кері одна з шести адептів, що направили на практику в Аланію!(Арі)

— Цікавий вибір у ректора, не думаю, що він не знає про твою дружбу з Кері!

Аргаріус звузив очі, і точно щось обдумував.

— Кері, думаю, тобі краще пройти практику в нашій Академії!(Аргаріус)

— Не думаю, що комусь потрібна моя скромна особа. І я з задоволенням поїду в Аланію і зберу інформацію для Вас, й розповім про всі деталі практики!

— Кері, може ти передумаєш?(Арі)

— Дякую за турботу, та я все вирішила!

— Тоді візьми це і ніколи не знімай!(Арі)

І подруга застебнула на моїй шиї талісман, я взяла його у долоню, три руни Альгіз, руна захисту.

— Дякую! Ніколи не зніматиму!

Арі провела мене до дверей, ми обнялись.

— Будь обережна!(Арі)

Я похитала головою і побігла до Академії.

Сама собі не можу пояснити, чому я так вперто хочу поїхати до Аланії, та все моє нутро рветься туди, я просто на крилах лечу...

Біля центрального входу в Академію уже стояло 5 адептів із дорожніми сумками, тільки мене не вистачало, я взяла у сторожа свою сумку і приєдналась до них.

— Світлого дня!

Я привіталась і чекала відповіді та більшість відвернулись, тільки один хлопець відповів.

— Світлого дня! Ти, мабуть, Кері Амільтон!

— Так, приємно познайомитись!

— Я Річе-Ард, можна просто Ард, адепт третього курсу, того ж факультету що ти та вся наша шістка.

Так, це само собою зрозуміло, бо на практику направляли тільки простолюдин, які навчались на єдиному виділеному для них факультеті «Магознавство і Рунологія».

Прибув наш екіпаж і ми розмістившись, чекали обіцяного куратора Томсона, що мав поїхати з нами. Він прийшов, та без сумки...

— Адепти, ректор назначив вам нового куратора на час практики, він вас зустріне уже в Аланії й роз'яснить подальші дії!

Усі шестеро адептів дивились на Томсона круглими очима і ніхто нічого не розумів, а куратор вийшов, подав знак ввізному й екіпаж рушив.

— Оце поворот! Спочатку практика в Аланії, якої досі не було, тепер зміна куратора, що далі...(Ард)

Ард висловив думки які крутились у всіх головах.

Я ще раз подивилась на адептів, досить різних між собою, три дівчини й три хлопці, усі різної вікової категорії, з різних касових слоїв, це було помітно по якості одягу й очах...моя інтуїція мені підказувала, що за місяць практики ми зблизимось.

Дорога була далекою і цікавою, наше королівство Марена, було рівнинним із помірним кліматом, дощовою, похмурою погодою і затяжною зимою.

І одним словом, я мало що бачила, крім Ларозії, у якій виросла, і столиці, у якій провела менше ніж рік, яка дуже контрастувала проти мого селища.

Коли ми подолали територіальний кордон Марени відчули усі й не тільки тому, що на кордоні був установлений магами-прикордонниками магічний бар’єр, а й зміною природи...

З розмов у екіпажі, та й взагалі за все своє життя, я зрозуміла, що простолюдини не подорожують королівствами, тільки маги. А от чому, треба ще вияснити!

Проїхавши в екіпажі п'ять хвилин територією Аланії, стало відчутно тепліше, ні не так, спекотно!

І не було густої трав’яної рослинності, великих листкових дерев, а лише скелі, гола земля присипана жовтим піском, де-не-де одиноко росли кущики (дуже скромні).

Усі адепти прилипли до вікон і відверто витріщались:

— Нічого собі!

Прокоментував Даріан, високий старшокурсник, темноволосий і мовчазний.

— І чому так спекотно, нас ніхто не попереджав, що тут буде так спекотно! Я взяла тільки теплий одяг!

Рідна дуже хвилювалась за свій зовнішній вигляд, цілу дорогу тільки й говорила про столичну моду, звісно не мені, а Сейрі, третій дівчині у нашій шістці.

Потім ми почули крик птахів, їх було багато, та за кілька хвилин вони полетіли у невідомому напрямку.

А через годину їзди по Аланії, я знову відкрила рота, бо у небі літало безліч повітряних куль, різних кольорів.

Це було дивовижне видовище, я ніколи такого не бачила...

— Що це таке? (Рідна)

— Це магічні кулі, вони слідкують за порядком у столиці! (Карін)

Карін, адепт, як я зрозуміла із трьох денної подорожі, закоханий у Рідну, розповів цікаву інформацію.

Екіпаж зупинився біля високої будівлі, яка плавно переходила у скалу.

Усі адепти із задоволенням вийшли, розминали затерплі ноги й сідниці, бо зупинки були не частими.

До нас вийшов високий чоловік у строгому костюмі світло коричневого кольору і капелюхом із широкими полями, що навмисно прикривав обличчя.

— Світлого дня адепти, я ваш куратор Лексіан Авега!

Я відкрила рота й одразу закрила, не чекала його побачити, чоловіка своєї мрії, неймовірного красеня...Останній раз ми бачились на весіллі Аріленни, двічі танцювали й все, більше я його не бачила.

І Арі не питала, не мого він поля ягода...