Розділ 1.

Кері

Час не змінює людину. Мудрість не змінює людину. І єдине, що може перебудувати лад думок і почуттів — це кохання.

Після весілля Арі та Алтеріана я залишилася в столиці. Повертатися додому, в Ларозію, не хотіла. Що мене там чекало? Одруження, народження дітей, господарка, безкінечні рутинні справи.

Я розумію, що я жінка, і це нібито моя доля. Та… я хочу, перш ніж присвятити життя чоловікові й дітям, пожити для себе. Як Аріленна — вступити до Академії, вивчитися, побачити світ.

Так, побачити світ — це моя мрія. Подорожувати, побувати в інших королівствах!

Словами не передати, як я цього хочу!

І хоч у мене немає магічного дару, дворянського походження чи грошей — я є, і я неодмінно спробую.

Для початку за літні канікули треба вивчити все, щоб скласти вступний іспит до Академії Аргаріуса.

Було спокуса попросити допомоги в Арі — вона ж тепер королева, — але я цю думку відкинула. Не хочу бути бідною родичкою.

Я зняла маленьку кімнатку за останні гроші, написала батькові про свої наміри й попросила в Арі старі книги та конспекти. Також повідомила їй про своє бажання вступити до Академії.

Батько був злий, і його лист яскраво це передав. А от Арі навпаки — підтримала мене і привезла книги особисто.

— Кері, добре, що ти залишилась у столиці. Я і сама хотіла запропонувати тобі свою допомогу, — сказала Арі.

Я дивилася на подругу й пишалася нею. Вона не просто красуня з добрим серцем, а дівчина з волею та незламним характером.

— Дякую, подруго. Та книг і конспектів буде достатньо — як і твоєї дружби, — відповіла я.

— Кері, навіщо ти зняла кімнату? Ціни у столиці варварські. Могла б пожити у мене, — мовила Арі.

— Арі, я залишусь. Для мене важливо самій чогось досягнути. Ти ж розумієш?

— Звісно розумію. Тільки пам’ятай: ввечері сама по столиці не ходи, магам не довіряй, і головне — якщо буде потрібна допомога, ти тільки скажи, — сказала Арі з турботою.

— Дякую за настанови, мамочко! — жартуючи, відповіла я.

Ми обидві засміялися, і я заварила нам чай.

— Арі, я чекаю подробиць шлюбної ночі! — лукаво підморгнула я.

— Усе було краще, ніж я уявляла! І я тепер знаю рецепт щастя: треба взяти коханого чоловіка, одружитися з ним, потім — пристрасну шлюбну ніч, і вуаля — щастя! — радісно вигукнула Арі.

Подруга сміялася, її очі були наповнені щастям і коханням — багато-багато кохання.

Ми ще трохи поговорили, і Аріленна пішла — точніше, поїхала розкішним екіпажем, як і годиться королеві.

***

Усе літо я вчилася. Так багато й наполегливо я ще ніколи не навчалася. Я буквально гризла граніт науки, бо дуже боялася, що не вступлю — і доведеться повертатися в Ларозію.

Коли настав день іспиту, я так хвилювалася, що ледь змогла зав’язати шнурки на туфлях. Добігши до Академії, зупинилася, щоб перевести дух, глянула на величну споруду і подумки побажала собі успіху.

Іспит я здала. Ура!

Я була щаслива, летіла до своєї кімнатки за речами, щоб переселитися в гуртожиток.

Мене зустріли зверхніми поглядами й кривими посмішками сусідки, й тоді я зрозуміла — легко не буде.

Мій факультет такий самий, як у Арі — «Магознавство і Рунологія», лише ми на різних курсах. І після того, як усі адепти мого курсу дізналися, що ми з Арі подруги… Ні, краще не стало.

***

Пройшло пів року мого навчання, і мене направляють на практику в сусіднє королівство. Спочатку я подумала, що це жарт чи помилка, і перепитала куратора курсу:

— Професоре Томсоне, мене — Кері Амільтон — направляють на місяць на практику в королівство Аланія?

— Міс Амільтон, що саме ви не зрозуміли з щойно сказаного? — спокійно відповів він.

— Але ж це інше королівство! Досі практику проходили в Академії або в Міністерстві! І чому так надовго?

— Так, вірно. Досі. А відтепер — і в сусідньому королівстві. Якщо у вас ще є питання чи претензії — ласкаво прошу до ректора.

Я більше нічого не питала. Вийшла, мов у тумані, і прямувала до гуртожитку. Думала про Аланію. Та мені просто неймовірно пощастило — я побачу інше королівство! Я!

До мене зайшла Аріленна.

— Кері, я чула, що тебе направили на практику в Аланію!

— Так! Арі, ти тільки уяви собі!

— Кері, якщо ти не хочеш — я попрошу ректора залишити тебе на практиці в Академії, — запропонувала вона.

— Ні, ти що! Це такий шанс!

— Тобто ти хочеш?

— Звісно, хочу!

— Кері, Аланія — це королівство покійної королеви Велінди. Їхні традиції дуже відрізняються від наших. А ще я маю тебе попередити: брат Велінди, король Аланії, не пробачив смерті сестри. Як доповідають шпигуни Алтеріана, він хоче помститися. Саме він запропонував обмін адептами.

Ця інформація була для мене відкриттям і трохи охолодила мій запал. Та з іншого боку…

— Арі, я буду обережною. І якщо побачу щось підозріле — одразу повідомлю тобі.

Аріленна була стривожена, вона хвилювалась. Та я неодмінно впораюсь — і, якщо пощастить, буду ще й корисною.

— Арі, давно хотіла запитати: як ти досягаєш такого золотого блиску волосся?

— Це не я, Кері, це все — магія рун. І перед від’їздом зайдеш до мене — я зроблю для тебе талісман.

***

Збирати речі було недовго — кілька суконь, білизна, мантія, плащ, туфлі, конспекти.

У коридорі мене помітили одногрупники.

— Куди це ти зібралася?

Я не люблю цю швабру. Сує носа куди не слід, перша пліткарка Академії.

— Мене направили на практику в Аланію! — відповіла я.

— Тебе? Напевно вирішили позбутись, як і інших п’ятьох адептів! — засміялася Зорія.

Я пішла далі, не звертаючи уваги на її насмішки.

За годину я мала бути біля центрального входу в Академію. Залишила дорожню сумку біля прохідної, в сторожа, і побігла в будинок короля Алтеріана Аргаріуса і королеви Аріленни Аріас — моєї подруги дитинства.