Кенгуру Буцик і чемні слова

       Після того як Буцик навчився їсти корисну їжу й не вередувати перед обіднім сном, мама думала, що все добре.

Але одного ранку щось пішло не так.

— Дай мені кашу! — сказав Буцик, забігши на кухню.

Мама здивувалась:

— А де ж «будь ласка»?

— Я забув, — буркнув Буцик і сів за стіл.

Після сніданку до нього прибіг песик Дружок.

— Привіт, Буцику! Пішли гратися?

— Давай. Принеси мені м’яч! — сказав Буцик.

Дружок зупинився, але все ж таки приніс м’яч, і вони почали гратися.

М’яч полетів у кущі, і Дружок сказав:

— Принеси його!

— Що? — не зрозумів Буцик.

— Я сказав: принеси мені м’яч.

— А як же «будь ласка», Дружку?

— Вранці ти мені теж не сказав «будь ласка»! — відповів песик і пішов геть.

Буцик знизав плечима й пішов до качечки Кря.

Та й там гра не склалась. Під час «хованок» він штовхнув подругу й забув вибачитись. Качечка образилась і мовчки пішла.

Тоді Буцик подався до киці Міу.

Вона саме сиділа під деревом і їла пиріжки з вишнями.

— Будеш пиріжок, Буцику? — запитала Міу.

— Буду, — відповів кенгуру й, сівши поруч, взяв з тарілки пиріжок. Потім ще один. І ще. І останній.

Киця подивилася на нього й тихо сказала:

— Я не впізнаю тебе, Буцику... — і пішла геть.

Буцик знову знизав плечима й пішов додому.

— Мамо, я не розумію друзів! Вони сьогодні не хотіли зі мною гратися… Чомусь образилися.

І він розповів мамі, як грав у м’яч, у хованки і їв пиріжки.

Мама уважно вислухала, а потім сказала:

— Мені здається, ти десь загубив свої чемні слова.

— Нічого я не губив! — образився Буцик.

— Та ні, загубив. Дружку ти не сказав «будь ласка», Кря — «вибач», а Міу — «дякую»… Давай шукати чемні слова! — усміхнулась мама. — Де ти їх востаннє казав?

Буцик подумав. Мовчав. Потім зітхнув:

— Напевно, вчора…

— То, може, вони образились, що ти їх не кличеш?

— А якщо вони більше не прийдуть?

— Чемні слова повертаються до тих, хто їх любить і використовує щиро. Ти спробуй — і вони самі знайдуть тебе.

Тоді Буцик набрався сміливості, побіг до друзів і сказав:

— Дружку, Кря, Міу, вибачте, що був грубий. Я завжди пам’ятатиму про чемні слова.

— Буцик повернувся! — зраділи друзі й обійняли його.

       І справді — від того дня чемні слова вже не зникали. Бо Буцик зрозумів: чемність — це зовсім не складно. А коли ти чемний — друзі завжди посміхаються.