Кенгуру Буцик і обідній сон

       Після пригоди з цукерками Буцик став дуже слухняним: завжди їв кашку, овочі й сирок перед тим, як отримати щось смачненьке. Животику було добре, мама — щаслива, а друзі — раді, бо всі часто снідали разом.

Але незабаром з’явилася нова проблема.

Одного дня після смачного обіду Буцик відмовився лягати спати.

— Але ж, Буцику, всі малі кенгуру сплять вдень, щоб бути бадьорими ввечері, — сказала мама.

Та Буцик завередував:

— А я не хочу! Я не втомився! І взагалі — вдень сплять тільки немовлята, а я вже дорослий!

Мама усміхнулася:

— Твої друзі сплять.

— Не сплять!

— Їхні мами кажуть, що сплять. Після обіду — обов’язково.

— Може, вони й сплять... Але я не песик, не киця і не качечка! Я не буду! — крикнув Буцик і вистрибнув у двір.

Він побіг до песика Дружка:

— Ходімо гратися!

— Я зараз не можу, — позіхнув песик. — Я збираюся спати.

Потім побіг Буцик до качечки — вона вже спала. Міу теж дрімала під кущем.

Буцик залишився сам. Пострибав трохи навколо… потім ще трохи… а потім упав і заплакав. А чому — й сам не знав. Плакав, сопів, позіхнув… потягнувся…

І заснув просто на землі!

       Мама вийшла на подвір’я й тихо усміхнулася. Вона обережно загорнула Буцика в ковдрочку й прошепотіла:

— Мій милий Буцику, малі дітки завжди сплять вдень — навіть якщо кажуть, що не хочуть. Тільки так можна бути бадьорим, гратися й радіти.

       Відтоді Буцик вже не пручався обідньому сну. Бо знав: трохи поспати — це зовсім не нудно, а приємно, особливо коли потім на тебе чекають друзі, ігри та мамина казка перед сном.