Кенгуру Буцик і цукерки

       У парку, неподалік лісу, жив собі маленький кенгуру на ім’я Буцик. Він був милий, розумний, веселий і… дуже любив солодощі, особливо шоколадні цукерки.

Одного дня мама приготувала обід: кашку з броколі й ягідний компот.

— Буцику, ходи їсти! — покликала мама.

Буцик сів за стіл і відсунув тарілку з їжею.

— Буцику? — здивувалась мама.

Маленьке кенгуру сказав:

— А можна тільки компот і щось солоденьке?

Мама поставила тарілку з кашею на місце й лагідно відповіла:

— Солодке — це добре, але спершу треба їсти справжню їжу, щоб бути сильним.

— Я вже й так сильний! — завередував Буцик.

— Буцику, солодкого без обіду не буде! — вже суворіше сказала мама.

Але Буцик хитро посміхнувся, швиденько вискочив з дому — і побіг до своїх друзів.

Спершу він завітав до песика:

— Привіт, Дружок! Маєш щось солоденьке?

— Привіт, Буцику! А ти обідав?

— Звісно! — збрехав маленький кенгуру.

Дружок пригостив його молочним льодяником.

       Потім Буцик зайшов до качечки — там з’їв шматок яблука з медом. А далі — ще до киці, яка дала йому шоколадну цукерку.

Та ось животику стало зовсім зле. Буцик сів біля паркану, тримаючись за животик:

— Ой, щось бурчить... Як він у мене болить!

До нього підійшли друзі.

— Ти ще щось їв перед цукеркою? — запитала Міу.

— Так, шматочок яблука з медом.

— А до цього?

— Я дав йому льодяника, — сказав Дружок. — Буцику, ти точно обідав сьогодні?

— Ні… — зізнався кенгуру. — Я тільки ласував…

       Тут підійшла мама. Вона сіла поруч, ніжно погладила сина по животику.

— Любчику мій, солодке — це смакота. Але якщо їсти тільки його, животик буде сумний і хворітиме. Тілу потрібна корисна їжа: кашка, овочі, сирок.

Мама дістала з сумки обід і нагодувала сина. Друзі їсти не стали — вони вже пообідали. І цукерок їм більше не хотілося.

       Зате наступного ранку всі прийшли до Буцика на сніданок. Спершу вони дружно поснідали, а на десерт були банани з медом.

— Оце смакота! — сказав Буцик.

І животик не бурчав. Він був дуже радий.