79: Фотосесія героїв

Руслан знову став невід’ємною частиною кав’ярні — цього разу не як хронікер катастроф, а як фотограф відновлення.

— Я хочу зробити серію портретів, — пояснив він. — “Обличчя після крему”. Робоча назва, не чіпайте.

— А навіщо?

— Бо всі заслуговують на те, щоб бути побаченими не через об’єктив драми, а через об’єктив кави.

Ми влаштували імпровізовану студію біля вікна. Стіна з написом “Життя — це серія кексів”, кілька ліхтариків, і, звісно, Сметанко — як неодмінний талісман кожного кадру.

— Почнемо з тебе, Марина, — сказав Руслан. — Візьми свій улюблений кекс і погляд “я вижила і готова знову пекти”.

— А якщо я хочу погляд “я знаю, що ти збрехав про свою дієту”?

— Ідеально.

Фотографії пішли одна за одною:

📸 Зойка — з підозрілим мафіном у руці й цитатою “Я не злюсь. Я просто знаю”.
📸 Люся — в хустці, з полином, і написом “Я ж казала!”.
📸 Славік — у формі, з наплічником, де видно поліцейський значок і... пиріжок.
📸 Глущенко — з чашкою кави й написом “Шкарпетки — мій стиль, не мій метод”.

— А що з Сметанком? — спитала я.

— Він вже сам себе сфотографував. Я поставив таймер — і він натис лапою.

І дійсно: на екрані — Сметанко. На фоні світла, з ледь похиленою головою. Муркотлива серйозність і відтінок зневаги до паперових серветок.

— От і все, — сказав Руслан. — Історія збережена. В обличчях. У кадрах. У кексах.

— А тепер… можна трохи спокою?

— Лише трохи, — відповів він. — Бо є ще одне фото, яке я зроблю завтра. Твоє — в новій кав’ярні.