— Ну от, — сказав Славік, з’являючись у дверях кав’ярні в… поліцейській формі. — Я тепер при ділі. І при пістолеті. Але без патронів — поки що стажування.
— Це що, форма справжня? — здивувалась Зойка. — А не з “Аліка”?
— Справжня, — гордо сказав Славік. — Мене взяли. В поліцію. Сказали: “Хлопець, який переховав флешку у ланч-боксі з кускусом — це ж золото!”
— Тобто, тепер ти… опер?
— Поки що — молодший помічник молодшого патрульного, — усміхнувся він. — Але я вже зробив рейд по бабусі, яка продавала сумнівну випічку без декларації. Це… початок.
— І як тобі нова роль?
— Скажу чесно: кекси не такі вибухонебезпечні, як деякі пенсіонери з пиріжками. Але я вчуся.
— То що, з кав’ярні ти йдеш?
— Навпаки. Я оформлю тут стаціонарну точку “дружньої поліції”. І спостерігатиму за дотриманням соціального спокою і температури випікання.
— Може, ще й охоронятимеш Сметанка?
— Звісно. Він — наш головний інформатор. А ще, здається, член профспілки.
Сметанко позіхнув і показав живіт для погладжування, як офіційний знак затвердження нової посади.
— Ну, тоді вітаємо! — сказала я. — Славік, наш новий агент під прикриттям… із глазур’ю.
— Тепер точно нічого не зламається, — підморгнув він. — Хіба що міксер.