69: Кіт і флешка

Ми знайшли його… в комірці, під мішком з кормом, де зазвичай ховалися тільки пил і рецепти, які не вдались.

Сметанко лежав на старому рушнику, наче лев після гастролей. Ошийник трохи перекошений, але на ньому — невеликий пластиковий тубус. Усередині — флешка.

— Він повернувся сам, — прошепотала я.

— Або його повернули. Але не забрали доказ, — додала Зойка.

— Це… жертва на благо правди, — схлипнула тітка Люся. — Цей кіт — детектив у пелерині з шерсті.

Руслан вставив флешку в ноутбук.
На екрані — відео з мінікамери. Кут огляду — на рівні котячого носа. Зображення трохи смикалося, але було видно достатньо.

Сметанко ходить кав’ярнею. Підходить до людей. Обнюхує пакунки. Потім — темний кут. І… ноги. Чоловічі. Ті самі черевики, які ми вже бачили на відео зі “зникнення Павла”.

— Стоп, — сказав Глущенко. — Це…

Камера фіксує обличчя. Не чітко. Але впізнати — можна.

Це Борис.

— Борис? Наш Борис? Колишній блогер і герой кавових сторіз?

— І той, хто приходив “просто на мафіни”.

На відео видно, як Борис бере пакет. Кладе щось усередину. Обертається — і бачить Сметанка.
Кіт не тікає. Просто дивиться.
Борис щось каже — звук глухий. Потім… світло вимикається. І все.

— Тобто, Сметанко залишився живий, але запис — перервався, — констатувала я.

— Але цього вистачає, — сказав Руслан. — Ми маємо дату. Ми маємо лице. І ми маємо мотив.

— А значить, — додала Люся, — час для кулінарного фіналу.