68: Зникнення Сметанка

Сметанко зник. Не “вийшов прогулятись”, не “сидить на шафі”, не “образився на якість тунця” — зник безслідно.
А це, між іншим, кіт, який ніколи не ходить непомітно.

— Це не випадковість, — сказала я, бігаючи між гостями, які вже танцювали під щось, що Руслан назвав “електрокексом”. — Хтось виніс його спеціально. І знав, де шукати.

— Або знав, що шукати, — поправила Люся. — Кіт був не просто кіт. Він був флеш-носієм. Агентом правди на чотирьох лапах.

— І саме тому він зник під час “Ночі кексів”. Тепер ми знаємо: хтось серед гостей боїться правди більше, ніж пудри на профітролях.

Ми обшукали кухню. Комору. Підсобку.
Славік навіть перевірив морозильник (хоча виглядав при цьому дуже нервово).

— Його немає. Ніде, — сказав він. — І в камерах теж не видно, як він іде.

— Але видно гостей, — нагадав Руслан. — А отже, ми перевіримо кожного, хто виходив чи заходив. І кожен кекс, що винесли із собою.

— Ти думаєш, його могли… винести в коробці з випічкою?

— Я думаю, якщо хтось зміг підробити Павла, маніпулювати відео й вести гру — то коробка з котом його не зупинить.

Тітка Люся принесла старий віник:

— Це — для пошуку енергетичних слідів. Але згодиться і як зброя.

— Може, подивимось у комірці ще раз? — припустила Зойка. — Там, де був мішок з кормом. Сметанко часто там дрімав після “нагляду за слідством”.

Я пішла. І в темряві побачила… сліди. Маленькі. Пухнасті. І… порожній нашийник.
Але поруч — клаптик тканини. І на ній — камерка. Прикріплена до ошийника.

— Він встиг записати! — прошепотала я. — Встиг сховати доказ…

Але де ж сам кіт?