66: Пастка на десерт

— Якщо грають з нами, то чому б не зіграти у відповідь? — сказала я, вкотре перемішуючи цукор у каві з виразом стратегічного задуму.

— Пастка? — уточнила тітка Люся. — Можу принести липку стрічку і свічки зі смаком “викриття”.

— Ні. Потрібно… щось публічне. Щось, куди прийдуть усі, хто щось приховує. І підсвідомо — захоче подивитись, що ми дізнались.

— Як щодо… вечірки? — запропонувала Зойка. — Тематичної. Приманка для всіх “солодких зловмисників”.

— “Ніч кексів”, — озвучила я. — Презентація нових рецептів. Вільний вхід. І бонус — жива музика від Руслана, який не вміє грати, але добре відволікає увагу.

— Я візьму на себе аромазону, — сказала Люся. — І саше з валеріаною для тих, хто занадто нервує.

— А ми з Славіком займатимемось “технікою” — приховані камери, запис, запасні флешки, — додав Глущенко.

— Сметанко буде наживкою, — серйозно сказала я. — Хто торкнеться кота — той точно щось знає.

— Це… офіційно найдивніший план з усіх, — сказав Руслан. — Але мені подобається.
Як карамель, у яку підмішали перець.

Ми створили подію у соцмережах. Розіслали запрошення “усім знайомим і підозрюваним”.
І дали час до суботи.

— Усе має статись тоді, — сказала я. — Бо ми вже на межі. Якщо хтось не проявиться — ми проявимо його самі.

— А поки… — тітка Люся дістала форму для випічки. — Готуємо “Кекси правди”. З начинкою з фактів і легкою пудрою сумнівів.

Сметанко стрибнув на прилавок. З його нашийника звисав маленький брелок. Усередині… ще одна флешка.

Він подивився на нас, як агент, який виконав місію, і вимагає тунця.