64: Помста замість крему

— А якщо все це було не про гроші, не про славу, а… про помсту? — сказала я, коли черговий “шоколадний слід” привів нас до старої коробки листів.

— Класика, — зітхнула тітка Люся. — Ніхто не вбиває просто так. Вбивають за любов, зраду і неправильне використання кориці.

Ми переглядали старі записки Павла, знайдені у його шухляді. Деякі — пожовклі, підписані жіночими іменами. Одне з них — на рожевому папері з підписом “М.”

— “М”? — перепитала Зойка. — Міла? Маргарита? Моллі з серіалу?

— Або… Марина, — сказав Руслан. — Але почерк не її.

Я прочитала вголос:

“Ти зруйнував усе. Кав’ярня була моєю мрією. Ти вкрав навіть аромат.”

“Тепер я заберу в тебе те, що ти любиш. Відплата буде солодкою. І болючою.”

— Це не любовний лист, — прошепотала я. — Це… маніфест.

— Але хто писав?

— Хтось, хто знав, як працює кав’ярня. Як Павло мислить. Як він любить контролювати все.

— І знав, коли завдати удару, — додала Люся. — На відкритті. У момент, коли він відчував себе тріумфальним.

Я згадала ще одну деталь: Павло колись згадував про “стару партнерку”, з якою розійшовся не дуже красиво. Ми тоді сміялись. А тепер…

— Можливо, вона повернулась. Під іншим ім’ям. Або через когось іншого.

— Помста — це теж рецепт. Треба час, терпіння, і правильна температура.

— І Павло це відчув. Він зник не лише тому, що грав. Він… ховався.

— А хтось усе одно його наздогнав. І поки ми думаємо, хто це був, ця людина досі поруч. І, можливо, саме зараз готує… другий акт.