60: Флешка з кур’єра

Коли кур’єр Славік зайшов до кав’ярні, виглядав як завжди: трохи запізнений, трохи заплутаний, з виразом “я тут тільки на хвилинку, але щось точно впаде”.

— Хтось замовляв доставку з флешкою? — запитав він, тримаючи картонну коробку з логотипом “Торти з натяком”.

— Це ти нам? — спитала я.

— Я тільки посередник! Мене попросили передати. Сказали, що це “для тієї з очима, як два капучино після безсонної ночі”.

— Це ж ти, — підморгнула Зойка.

Я розгорнула коробку. Всередині — флешка. Маленька, срібляста, з написом ручкою:
“Кінець початку”

— Вставляй, — скомандував Глущенко.

Руслан завантажив її на свій ноутбук.
На екрані з’явилося відео — чорно-біле, з камер спостереження.
Дата — день “смерті” Павла.
Місце — кав’ярня.

Камера показує кухню. Павло заходить. Його супроводжує… ще хтось. Темна фігура. Обличчя не видно.
Вони сперечаються. Павло кидає якісь папери. Той інший дістає флешку, щось показує.

Раптом Павло зупиняється. Говорить щось. Той киває. Виходить. Павло — залишається.

Через кілька хвилин — входить інший Павло. Той самий, але з іншим одягом. Інакша зачіска. Але ті самі рухи. І той самий… кекс у руці.

— Це він. І це — він? — спитала я.

— Двоє. Або дві версії одного, — сказав Глущенко. — Один — лишив щось. Інший — прибрав сліди.

Славік почухав потилицю:

— Я не в темі, але... це був той, хто замовив “Мафін з кодом”. Він дав мені флешку й сказав: “Передай тим, хто знову пече розслідування”.

— А як виглядав?

— Кепка. Капюшон. І… я не впевнений, але на фартусі був напис:
“Повернусь, коли закипить”

Ми переглянулись.

— Це… Павло. Він все ще поруч. І він… готує фінал.