58: Двоє в одному

— Я не кажу, що він мав двійника, — сказала Зойка, розгортаючи фотокартку, на якій Павло стояв... поруч із самим собою. — Але, погодься, це вже не просто “невдалий ракурс”.

На фото — двоє чоловіків. Один — знайомий до болю: усмішка “я — геній кексів і хаосу”, піджак із плямкою від глазурі. Інший — у темному светрі, борода, окуляри… але постава — та сама.

— Це монтаж? — запитала я, хоча вже знала відповідь.

— Ні. Це зроблено в нашій кав’ярні. Поглянь на задній план — фіранка з написом “Кава без каяття”. Це тільки ми маємо.

— Тобто Павло мав брата?

— Ніхто з документів про нього не згадував. Але можливо… іншу особу?

— Ти натякаєш…

— Що Павло був не просто шеф-кухарем. Він грав ролі. І одна з них — друга особа, яка приходила у кав’ярню під іншим іменем, говорила іншим голосом… І збирала інформацію.

— Чому?

— А якщо він хотів зімітувати власну смерть? Йому потрібен був свідок, який “бачив Павла живим” — або “мертвим”, а сам він ховався під маскою “іншого”.

Тітка Люся поклала руку на фото і прошепотіла:

— У нього було роздвоєння мотиву. Душа з кремом і начинкою з брехні.

Руслан показав ще одне відео — з фрагментами камер. І там “другий Павло” заходить у підсобку… за 10 хвилин до того, як туди зайшов Павло в костюмі.

— Тобто вони бачилися?

— Або це… одна і та ж особа. В іншому образі.

— Перевдягання?

— Грим. Стиль. Інтонація. І багато часу. Павло завжди був артистом. Він любив сцену — навіть якщо це була кухня.

— Це пояснює чому ми не можемо точно встановити, коли і де він “зник”. Бо він зникав у собі.

Ми мовчали. Зойка взяла фото, подивилась ще раз.

— Знаєш, якби я не знала Павла… я б і не помітила різниці.

— Саме це й лякає, — сказала я. — Якщо в ньому жили двоє, то… який із них помер?

І хто зараз живий?