— Якщо вже офіційний детектив “відсторонений”, то настав час альтернативної юстиції, — заявила тітка Люся, стукаючи по столу ступкою з лаванди.
— Це що, переворот? — спитала я, нервово ховаючи список підозрюваних.
— Це — арома-розслідування, — урочисто сказала вона. — І вестиме його я. Відтепер — я голова оперативної групи “Кекс і правда”.
Руслан кашлянув:
— А як же кваліфікація?
— Маю шкільний диплом за друге місце в конкурсі “Юний криміналіст”. І сертифікат з ароматерапії. І ще кіт мене не шипить. Достатньо?
— Так, — сказав Глущенко. — І краще за деяких “фахівців” у відділку.
Зойка вручила їй фартух “Шефка правди”.
— Я вже склала план, — тітка дістала з сумки нотатник, залитий валеріаною. — Спершу — сеанс інтуїції. Потім — візуалізація сліду злочину. Потім — чаювання з підозрою. І вже потім — дії.
— А якщо хтось не погодиться?
— Я маю тиск. Я маю трави. І я маю кота.
Сметанко стрибнув на плече Люсі й сів, як генерал на троні. Це був знак.
— Ну що ж, пані та панове. Відтепер ми під керівництвом Люсі. І я боюся сказати, що мені це подобається, — прошепотала я.
— А ще я принесла печиво з правдою, — додала вона. — Їжте обережно. Може викликати спогади.