Кекс на згадку про вбивство
55: Зойка і зізнання
Це було не допит. Це була емоційна випічка з начинкою з істерики.
— Так! Я брехала! Але не вбивала! — Зойка стояла серед кав’ярні, розпатлана, з очима, як у кота, якого звинуватили в крадіжці лобстера.
— Що саме ти збрехала? — спитала я, притримуючи тітку Люсю, яка вже відкручувала кришечку з олією “для прояснення ситуації”.
— Я бачила Павла після його “смерті”. Одного разу. Уночі. Він постукав у двері. Виглядав... по-іншому. Але це був він. І він сказав:
“Якщо спитають — не бачила. І не пам’ятаєш нічого.”
— І ти… погодилась?
— Я не знала, що робити! Я думала — розіграш. А потім тіло, поліція… Я запанікувала. Мовчала. І кожного разу, коли хтось говорив “Павло мертвий”, у мене стискалось усе всередині, як тісто без дріжджів.
Глущенко уважно дивився на неї:
— Чому саме зараз вирішила сказати?
— Бо вже не можу. Це ж усе… виросло в кекс із брехні. І я більше не хочу бути начинкою.
— Що ще ти знаєш?
— Він був не сам. Біля нього була жінка. У капюшоні. І вона… сказала щось про “гру”. Я не чула чітко.
— І ти це приховувала?
— Я боялась, що мене зроблять винною. І так уже всі дивляться, як на цукор, який викликає алергію.
Ми мовчали.
Сметанко заліз на прилавок, сів і глянув на неї як досвідчений суддя.
— Що далі? — прошепотала я.
— А далі… правда. Або фінал, — відповіла Зойка. — Але я з вами.
#1155 в Детектив/Трилер
#456 в Детектив
#1607 в Різне
#586 в Гумор
Відредаговано: 19.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
