Кекс на згадку про вбивство

53: Зникнення свідка

Ігор мав повернутися о третій. Ми домовились чітко: зустріч у кав’ярні, кава без зайвих питань, і розмова — “про Павла, про тінь, і про старий борг”.

Третя минула. Потім — четверта. Потім — кава охолола.

— Може, затримався? — припустила Зойка, хоча й сама вже сканувала вулицю з виразом “де твоя тінь, свідку”.

— А може, хтось не хоче, щоб він говорив, — відповів Глущенко і глянув на мене. — І якщо цей хтось знав, що Ігор знає — то зараз у нього два варіанти: втекти або мовчати. Назавжди.

— Де він живе?

— У готелі “Тиша і Френч-преси”. Дивно, як для людини, яка варила каву як екзорцист.

Ми поїхали. У номері — тиша. Лише напівпорожня чашка, шматочок кексу, і... ключ, залишений на столі.
Жодних речей. Жодних записів.
Лише серветка з написом:
“Я мав зникнути. І зробив це красиво.”

— Це Павло? — прошепотала я.

— Або Ігор копіює стиль свого “учителя”. Занадто чітко, — відповів Глущенко.

Повернувшись у кав’ярню, ми знайшли ще один сюрприз: конверт на ім’я Зойки. Без марки. Без підпису. Лише її ім’я — і блискуча пляма від глянсового блиску для губ.

— Тоня? — припустила Зойка.

— Або хтось хоче, щоб ми так подумали, — сказала я.

А в кутку сидів Сметанко. І у вусі в нього... була сережка.
Друга.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше