— Так, я підозрюю всіх, — сказала я, і Сметанко, здається, схвально муркнув.
— І мене? — Зойка трохи ображено підняла брову.
— Ти принесла кекс із токсином, залишила двері підвалу незамкненими і маєш схильність до підозрілих сережок.
— Сережка була випадкова. А токсин — не мій. Можливо.
— А мене? — Глущенко склав руки.
— Ти — детектив. Але ще й... надто близько до справи. І надто добре пам’ятаєш рецепти.
Тітка Люся гмикнула:
— Ну а я? Що скажеш?
— Ти — чарівниця. Але хтось із твоїх “арома-зілль” дивно вплинув на мій останній латте. Я досі пам’ятаю присмак “відчаю з легким натяком на петрушку”.
— Я працюю з ефірною енергією. Не всі витримують.
Руслан підняв руку:
— Я просто блогер. Але, до речі, в мене є ще одне відео.
— Добре, відео — переглянемо. Але факт: усі мають мотив. Павло не був святим. Хтось його боявся, хтось — ненавидів, хтось — хотів його рецепти. І хтось... хотів, щоб ми повірили в його смерть.
На дошці “ДУМКИ ТА ПІДОЗРИ” тепер майже всі стрічки сходились у центр: Павло.
— Він або мертвий, або режисер цього шоу, — пробурмотіла я.
І тоді Сметанко зробив те, що ніхто не очікував: він стрибнув на полицю, штовхнув коробку… і з неї випала ще одна флешка.
— Ну все, — зітхнула Зойка. — Тепер навіть кіт підозрюється.
— Ні, — сказала я, дивлячись на флешку, — він просто на нашому боці.