Кекс на згадку про вбивство

46: У пастці підвалу

— Я спущусь сама, — сказала я, тримаючи ліхтарик і рішучість, як на уроках кулінарії: головне — не панікувати й не підгоріти.

— Це погана ідея, — буркнув Глущенко. — У фільмах саме після таких слів герої зникають або зустрічають маніяка в фартусі.

— Тут лише комори і старий морозильник. Ніяких маніяків. Сподіваюсь.

Підвал кав’ярні був місцем легенд. Тітка Люся стверджувала, що там "мережа енергетичних точок". Руслан казав, що там живе його страх темряви. А Сметанко взагалі туди не ходив — що вже викликало підозру.

Я відкрила двері. Спустилась.
Світло блимало, як нерви баристи в годину пік. І було… надто тихо.

— Гаразд, де ти, маленький доказе… — і тут клац.

Світло згасло.

Двері за мною захлопнулись.

— СЕРЙОЗНО?! — прокричала я у порожнечу.
— Це ж класика! Замкнута в підвалі з темрявою, таємницями і, сподіваюсь, без пацюків.

Я присіла біля морозилки. І тоді побачила… ящик. Маленький, залізний, із гравіюванням “ПК”.

— Павло Кондратюк? Павло Кекс? Павло — катастрофа?

Відкрила. Всередині — фото, записка, флешка.
А на фото — Павло… і та сама жінка з тату, з попереднього знімку. Вони тримали щось — наче карту? Або план?

Я встигла тільки подумати “ну от, нарешті” — як позаду почувся шурхіт.

— Хто тут?

Тиша.

І тоді хтось сказав:

— Ти не мала це бачити.

Yana Letta

Подобається

#330 в Детектив/Трилер
#163 в Детектив
#294 в Різне
#206 в Гумор

У тексті є: розслідування вбивств, іронія гумор, детектив

Відредаговано: 19.07.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись