— Ми або у центрі змови, або в новому сезоні серіалу “Дві тіні Павла”, — прошепотала я, дивлячись на стоп-кадр з камери.
— Або просто божеволіємо від надлишку глюкози, — додала Зойка, стукаючи ложечкою по чашці.
— І хто тоді в холодильнику? — спитала тітка Люся. — Якщо Павло живий — хто той... не зовсім свіжий?
— Є версія, — сказав капітан Глущенко, дивлячись на нас з того рівнем серйозності, з яким зазвичай дивляться на підгоріле безе. — У Павла був брат.
Ми всі завмерли.
— Який брат?
— Кузен, двоюрідний. Схожий як кекс на мафін. Жив у Німеччині. Але останні кілька місяців — зник з радарів.
— Тобто ти хочеш сказати…
— Що в холодильнику може бути не Павло, а той самий кузен. А Павло… підставив його?
— Це вже не “Кекс на згадку про вбивство”. Це “Кекс і злодій імені”.
Зойка витягла ноутбук.
— Якщо це правда — треба перевірити ДНК. Тіло в морзі. Волосся з гребінця. Все є. Але…
— Але що?
— Ми ніколи не перевіряли тіло. Бо всі просто впізнали його за зачіскою і підтяжками.
— Це ж детектив, а не карнавал! — вигукнула я. — Ми могли взагалі помилково ховати когось іншого!
— І Павло це спланував, — сказав Глущенко. — Змова. Втеча. Підміна.
І питання — чому?
Тітка Люся схрестила руки:
— Бо ті, хто підмінили кекси, здатні підмінити й життя.
Ми всі переглянулись.
І зрозуміли: цей торт ще має багато шарів.