Коли Руслан сказав:
— Хлопці, Павло — живий,
— я ледве не вилила латте капітану на коліна.
— Що ти сказав?
— Що бачив його. Учора. На відео з камер біля “Книгарні & Пиріжки”.
— Можливо, це його... двійник? — спитала Зойка. — Або фанат?
— Або привид із хорошим вайфаєм, — буркнув Глущенко.
Руслан крутив телефон, немов відкривав портал у паралельну реальність.
— Ось! Дивіться! Камера з магазину. О 19:47. Через два дні після смерті.
І правда — на відео чоловік, як дві краплі глазурі схожий на Павла. Та сама хода. Та сама куртка. Та сама... усмішка, від якої хочеться замовити валер’янку.
— Це він! — ахнула тітка Люся. — Я його бачила уві сні, і він казав: “Готуйте нову форму для тіста — стара не витримала правди”.
— Це точно він? — запитала я, ковтаючи каву, наче це валідол.
— Або брат-близнюк. Або дуже злий фотошоп, — знизав плечима Руслан. — Але камера не брешe.
— Яка саме “книгарня і пиріжки”? — уточнив Глущенко.
— Та, що на розі. З “Кримінальними романами” та булочками з маком. Саме там усе найстрашніше відбувається.
Ми зібрались і, як справжня команда, вирушили на місце.
Але на відео з камери все ще стояло: “Востаннє зафіксовано: Павло К.”
І ми всі думали тільки одне:
А якщо він не мертвий? Тоді хто в холодильнику? І... кого ми шукаємо?