32: Санстанція і скандал

— У вас тут... фіолетова глазур? — запитала пані з санстанції, тримаючи пінцетом кекс, наче то був об'єкт з зони радіоактивного випромінювання.

— Так, це наш фірмовий “Кекс тривоги”, — відповіла я, усміхаючись, як тренер по йозі в понеділок зранку.

— Він мені нервує печінку, — прошепотав другий інспектор, чоловік у капелюсі з логотипом “Контроль якості чи смерті”.

Так-так. Санстанція. Приїхала. Без попередження. З настроєм “знайти хоч щось”.
І вгадали що? Знайшли.

— Це що? — спитала інспекторка, витягуючи зі шухляди... фото Павла. Те саме, яке ми тримали для “історії кав’ярні”.

— Наш колишній бізнес-партнер. Тепер — холодильник №1, — сказала Зойка з максимально невинним обличчям.

— І чому він між серветками?

— Він любив порядок. І декоративні елементи.

Інспектори не вражені. Почали переглядати документи. І тут, як в театрі абсурду, випадає конверт з грифом “Особисто. Не відкривати. А якщо відкрив — з’їж кекс”.

— Що це? — знову запитала вона.

— Елемент декору. Ми в стилі “готика-десерт”.

У цей момент Глущенко, як завжди, з’являється безшумно:

— Я можу пояснити. Це частина неофіційного розслідування. Кондитерський кримінал. Серйозно.

Інспекторка пильно дивиться на нього, потім на мене, потім на Сметанка, який якраз катається у формочці для мафінів.

— У вас тут... щось відбувається. Я б порадила... ну, як мінімум — прибрати фото з шухляд. І замінити серветки без натяків на вбивство.

— Ми так і зробимо, — сказала я. — Одразу після того, як знайдемо, хто підкинув фальшиві кекси і зламав психіку всім офіціантам.

Пані з санстанції вийшла зі словами:

— Я бачила багато. Але такої глазурі — ще ніколи.