31: Підробні кекси

Я завжди вважала, що фальшивий кекс — це як фальшива усмішка: виглядає солодко, а всередині — суцільна гіркота. Але навіть я не була готова до того, що хтось почне підкидати підробні кекси в кав’ярню.

— Ще один з посланням, — сказав Руслан, урочисто ставлячи на стіл кекс із кремом у формі спіралі й серветкою з написом:

“Вона все бачила. Але мовчала. До часу.”

— І це вже восьма така записка, — додала Зойка. — Якщо так піде далі — ми відкриємо власне видавництво "Кексові трилери".

Але щось було не так. Я взяла кекс у руки. Оглянула. Покрутила. Обережно вколола ножем. І зрозуміла.

— Це не наш. Не з нашої партії.

— Звідки знаєш?

— Бо ми не використовуємо цукрову пудру з блискітками. І в нас немає паперових формочок із написом “Bon appétit”. Ми ж не на весіллі.

Глущенко нахилився ближче:

— Тобто хтось підробив ваш кекс. Щоб виглядало, ніби...?

— Ніби це ми. І ніби це ще один “кримінальний десерт” від Павла.

Ми переглянулись. Це був явний саботаж. Хтось намагався заплутати слідство. І водночас — дискредитувати нас.

— Це як фейкові новини, тільки солодкі, — сказав Руслан. — Я би так і назвав пост: “Кекс, який бреше”.

— Треба перевірити — звідки він, — мовила я. — Можливо, кондитерська упаковка залишила сліди. Якщо хтось замовляв не в нас — це видно.

Тітка Люся раптом вийшла з-за шафи (чому вона там була — не питайте) і прошепотіла:

— Не всі кекси несуть істину. Але той, хто підробляє солодке — завжди має гірку душу.

Глущенко кивнув.
— Знайдемо, хто “десертує” з правдою.