23: Записка в ріжку

Коли клієнт каже: “У мене щось у ріжку”, — це зазвичай означає пломбір, вафлю або алергію. Але цього разу — була записка.

— Пані, я просто хотів морозиво, — сказав здивований чоловік у костюмі з лампасами, — а там щось шурхотіло. Я подумав — то вафля, а воно… хрумка правда.

Він витягнув акуратно згорнутий клаптик паперу, що був захований між шарами вафельного ріжка. І передав мені.

Я розгорнула. Почерк — знайомий: Павло.

“Тобі здається, що це просто десерт. Але десерти з секретами — небезпечні. Якщо ти читаєш це — значить, я все-таки передав його. Вона знає. Але чи зважиться?”

— Це вже четверта записка! — зойкнула Зойка. — Ми скоро зможемо зібрати з них роман!

— Або інструкцію до самознищення, — додала я.

Глущенко, який знову прибув із нізвідки (він, здається, має телепорт), забрав записку в пакет із доказами.

— Павло, схоже, не просто підозрював. Він знав, що щось станеться. І готувався. І в нього була адресна стратегія — заховати повідомлення в… кексах, серветках, ріжках.

— Кондитерський шифрувальник, — зітхнула я.

— Але хто ця “вона”? — повторив капітан. — І чому вона мала “зважитись”?

Тітка Люся в цей момент повернулась із кулера і сказала:

— Бо жінка, яка носить таємниці, завжди врешті зважується. Або зникає.

Зойка підняла брови:

— Ти це звідки?

— Це була мильна опера “Грішні слойки”. Але суть — правдива.

Я подивилась на ріжок, з якого витягли записку, і подумала: Що ще у нас тут — сорбет з кодами? Капучино з флешками?

Ми були вже по самі вуха в десертному детективі. І він тільки ставав... хрумкішим.