14: Пляма з пам’яті

Є речі, які пам’ятаєш усе життя: перший поцілунок, запах свіжоспечених булочок… і дивну пляму на сорочці свого колишнього, коли він намагався тобі збрехати.

Я сиділа в кав’ярні, втикаючи в чашку з недопитим капучино, і повільно прокручувала у голові останню зустріч з Павлом — десь за тиждень до відкриття.

Він з’явився раптово, як реклама про знижки на жалюзі, і так само вперто. Був чарівним, як завжди. І брехав — ще краще, ніж зазвичай.

— Я просто хочу побачити, як ти. Без жодного підтексту, — сказав він тоді. І саме в цей момент я помітила пляму на його сорочці. Схоже на шоколад, але з якимось... бузковим відтінком.

— Ти щойно їв десерт? — спитала я.

— Та ні, кава з автомата, — збрехав він. З тим самим виразом, з яким колись казав: “Я не знаю, чия це щітка для зубів, вона сама в ванні з’явилась”.

Тоді я не надала цьому значення.

Але зараз згадала.

Бо саме такий бузковий шоколад ми використовували лише в одному рецепті — “Кекс інтриги”. Я придумала його для нашого відкриття. І нікому не показувала — окрім Тоні.

— Зойко! — вигукнула я. — Пляма! Павло знав про кекс!

— Ну і що?

— Це значить, що він або вкрав рецепт, або його хтось йому показав. Або... спробував кекс до відкриття. Тобто — він був тут раніше, ніж ми думали.

Зойка замислилась.
— Якщо він знав про кекс і його рецепт — значить, хтось із наших… або зрадник, або дуже балакучий.

А тітка Люся додала:

— Або просто дуже голодний. Але в будь-якому випадку — смак смерті має бузковий відтінок.