12: Ворожіння на марципані

Коли тітка Люся заявила, що “справу можна вирішити лише марципаном”, я автоматично подумала, що в нас закінчився чай. Але ні — вона дістала зі своєї сумки коробку з написом “Для ритуалів і святкових днів”, у якій лежав... шмат марципану у формі жаби.

— Цей марципан — старший за Конституцію. І мудріший, — оголосила вона.

— А гігієнічні норми він знає? — поцікавилась Зойка.

Люся не відповіла. Вона виклала жабу на тарілку, запалила свічку, що пахла корицею, і почала щось бурмотіти.

— Що вона каже? — прошепотів капітан Глущенко.

— Це її “швидке ворожіння” — мікс латині, рецептів і старих серіалів, — відповіла я. — Якщо почуєш слово “буженина” — значить, прорив.

Тітка закінчила бурмотіння, втупилась у марципанову жабу і сказала:

— Я бачу... жінку в червоному лаку... з короткою зачіскою... і злом у погляді.

— Це Тетяна з “Кав’ярні №2”? — здогадалась Зойка. — Вона завжди носить червоний лак. І ворогувала з Павлом після того випадку з чизкейком.

— А ще я бачу... смак лайму, тривогу й слово "помста", — додала Люся. — І, здається... кекс.

— У нас тут що, дух мстивого кондитера?

— Або дуже недооцінена жінка, — кивнула Люся.

Сметанко застрибнув на стіл, понюхав марципан, плюнув, і сів.
Його думка була однозначною: магія — не їстівна.

— Запишіть, — сказала Люся до Глущенка. — Шукайте жінку з червоним лаком і агресією в серці. Вона — ключ.

Капітан подивився на жабу. Потім — на нас.

— Скільки з вас ще живуть із тіткою?

— Всі, — відповіла я. — Просто не всі це визнають.