11: Сусідка-інформаторка

Клавдія Петрівна з’явилась так, як завжди: із повітря. Точніше, з-за фіранки, бо “вже півтори години дивилась, що у вас там коїться, через театральний бінокль”.

— То що, Павла вже сховали в морозилку? — спитала вона, обережно заходячи в кав’ярню з торбинкою, де був, здається, огірок, шматок газети і ключі від невідомого походження.

— Клавдіє Петрівно, — почала я дипломатично, — це місце злочину.

— А я — місцева Вікіпедія. І якщо ви хочете знати, хто був у Павла перед смертю, то краще дайте мені кекс і не перебивайте.

Зойка мовчки простягнула їй ванільний із маком.

— Я бачила, як Павло заходив до вас за пів години до офіційного відкриття, — почала вона, жуючи. — Але не сам. З ним була жінка. Висока, у плащі. І темні окуляри. Я одразу подумала — щось не так. Бо, по-перше, дощу не було, а по-друге — вона мала ноги, як у моєї Лєночки, тільки живі.

— І що вони робили?

— Зайшли через чорний вхід. Сміялися. Вона тримала щось у пакеті.

— Кекс? — припустила Зойка.

— Хто тепер знає! Але скажу вам так: зайшли — двоє, а вийшов — тільки Павло. І то з перекошеним обличчям.

— Ви точно впевнені?

— Дитино, я встигла вирахувати з фіранки дві подружні зради і один борщ без буряка — повір, я знаю, що бачила.

Глущенко тим часом стояв збоку й тихо записував усе в блокнот. Потім підняв очі й сказав:

— Якщо це правда, у нас таємнича жінка в плащі, яка щось знала, принесла або винесла.

Сметанко в цей момент прослизнув під стіл і виніс... серветку. Знову з написом:

"Ти не зможеш це з'їсти — бо воно з'їсть тебе першим."

Клавдія Петрівна схрестила руки.

— Що я казала? Жінка — це загадка. А жінка з кексом — подвійна загадка з начинкою.