10: Павло. Ну звісно!

Коли ти бачиш мертвого чоловіка в холодильнику, перша реакція — шок. Друга — заперечення. А третя — злість. І саме на третій стадії я перебувала, коли вийшла з кухні й побачила, як усі обговорюють Павла.

— Він же був нормальним! — казала мама Зойки. — Ну, трохи нахабний, трохи брехун, трохи пішов від Марини до офіціантки, але ж нормальний!

— Та він був типом, який запихає родзинки в шоколад і каже “здивував?” — буркнула Зойка. — Від нього все можна було чекати.

— А ще він… був у моєму холодильнику, — додала я. — І це, між іншим, не входило в меню.

Капітан Глущенко переглядав його особисті речі.
— Документи, гаманець, ключі… Цікаво. Телефон — старий, кнопковий. Зі стертою пам’яттю.

— Як і його совість, — сказала я.

— Що ви можете про нього сказати? — запитав капітан. — Будь-які деталі.

Я вдихнула глибоко, як перед плаванням у холодну воду.

— Павло був… мікс еспресо з оцтом. Харизматичний, красивий, але якщо випити — важко відійти. Він керував рестораном, мав зв’язки, любив контроль. І ще більше — любив тримати людей у напрузі. Особливо мене.

— Чому ви розійшлись?

— Через “борщ”. Тобто, дівчину з татуюванням.

— Ви ревнували?

— Я подавила це кексами. Але, здається, не до кінця.

Глущенко кивнув.
— У вас був мотив?

— Так. Але поганий таймінг. Я була зайнята випічкою.

Женя тим часом щось тихо шепотів Тоні, яка виглядала так, ніби готова втекти до цирку, аби тільки не відповідати на питання. Сметанко сів біля капітана, закрив очі й почав муркотіти — прямо на диктофон.

Капітан усміхнувся:

— Зізнаюсь чесно. У мене було багато справ. Але щоб кіт — свідок, а десерт — мотив? Це вперше.

Я глянула на кухню, де ще лежало тіло Павла.

І подумала: Павло. Ну звісно. Навіть мертвим він у центрі подій. Як завжди.