5: Відкриття з прикрасами

Свято почалося з того, що кульки впали на голову дитині, а тітка Люся почала голосно читати мантру, бо “відчула енергію конфлікту біля кавомашини”.

Взагалі, відкриття кав’ярні “КавКекс” виглядало майже ідеально — якщо не зважати на те, що банер із логотипом прибило скотчем до швабри, на фуршеті хтось з’їв половину сирників ще до старту, а бариста ми знайшли в Telegram-каналі за годину до події. Він представився як “КофеЙода” і цитував фільми, коли наливав еспресо.

— Це — провал, — прошепотіла Зойка, дивлячись, як її мама намагається залити капучино в вазонок.

— Це — антураж, — відповіла я. — Ми — арткафе з елементами сюрреалізму. Далі тільки кіт у беретці.

Сметанко, як на зло, саме з’явився з червоною стрічкою на хвості й зайняв місце на барній стійці. Люди фотографували його більше, ніж наші десерти.

Гості підходили, пили каву, чемно хвалили наш інтер’єр у стилі “все з OLX”, і тільки одна постать вибивалась із загального карнавалу:

Павло.

Він з’явився, як погано закручений кран — непомітно, але дуже швидко почав псувати атмосферу. У костюмі, трохи загорілий, усміхнений, мов той, хто знає, що скоро станеться щось неприємне — і це буде не з ним.

— Привіт, Марина, — сказав він. — Бачу, ти все ж змогла. Без мене.

Я хотіла відповісти щось саркастичне, але тітка Люся підійшла до нього, понюхала і сказала:

— Аура як у мокрого носка після дощу. Небезпека.

Павло зніяковіло посміхнувся.

— Хто це?

— Це моя тітка. І якщо вона тебе нюхає — значить, скоро щось станеться.

Він пішов, а я знову відчула, як тремтить повітря. Зойка підійшла й прошепотіла:

— У нього щось із собою. Щось дивне. Я це відчула.

— Зойка, ти — бухгалтер.

— Але з інтуїцією! — І тут вона показала пальцем: — Дивись!

Павло підняв пакет. Із пакета визирав… кекс.