4: Ідея в халаті

Найкращі ідеї народжуються в душі. Але ця — народилась у халаті, з фірмовим принтом “Я не вбивця, я просто виглядаю так”. Саме в такому вигляді я і заявила:

— Ми не скасовуємо відкриття.

Зойка втупилась у мене так, ніби я щойно запропонувала продавати салат “Олів’є” як косметику.

— Ти серйозно?

— Абсолютно. Павло хоче, щоб ми зламались? То я йому зламаю... графік. Ми відкриємось. З кексами. І з кавою. І без трупів — якщо пощастить.

— Але в нас нічого не готове! — зойкнула вона, перелічуючи пальцями: — Банер ще в друці, бариста — у відпустці, холодильник — в істериці, а наш головний десерт — чорна діра смаку!

— Ми впораємось, — сказала я з натхненням, яке виникає тільки після трьох безсонних ночей і чашки дуже поганого еспресо.

Тітка Люся у цей момент зачитувала заклинання над банкою з вишнями. Сметанко демонстративно вилизував лапу, роблячи вигляд, що йому соромно за наш бізнес.

Ми з Зойкою склали список “Що треба зробити, щоб вижити”:

1. Знайти бариста, який не втік у Таїланд.
    
2. Перепекти кекси, які не стануть причиною кримінального розслідування.
    
3. Підготувати приміщення до нашестя родичів.
    
4. Переконати себе, що Павло — просто гість. І не вбивця.
    

— І знаєш що? — сказала Зойка, встаючи з рішучістю жінки, яка щойно зрозуміла, що в неї немає кави, але є план. — Ми не просто відкриємось. Ми зробимо це так, що Павло захлинеться власним фрапе.

Я глянула на неї, потім на згорілий кекс, і подумала:
Якщо це не закінчиться вбивством — це буде диво.