Глава 3. Пригоди

Кейсі, спокійно дійшла до лісу, вона вирішила сісти на невеликий пеньок, але коли вже хотіла сісти, пеньок пошевелився, вона відійшла і пеньок став істотой, схожою на людину, але деревянной, він заговорив незвичним голосом, очі були коричневі, руки - гілки.
— Обережно леді, тут все живе. Не раджу тобі сідати де тільки очі бачать, – заговорив старий.
— Ой, вибачте, – щиро сказала вона, та додала, — Я знала що в лісі все живе, але не на стільки, – розгублено відповіла Кейсі.
— Я бачу ти не нутешня, тому не знаєш правил. Ну добре, можеш сідати на землю, дощю, давно не було, тому земля суха і тепла, – Кейсі, вже дивилася де тут може бути струмок, і де можна сісти.
— Дідусю, а струмок далеко? Чим я можу допомогти?
— Ні, не дуже далеко. Та як ти добудиш воду, га? І чим ти можеш допомогти? 
Дідусь задумався, Кейсі, лишила рюкзак на землі, і вже направилася, в бік щоб знайти струмок, та її позвав дідусь. — Дівчинко, а ти до речі куди йшла? Часом не до відьми?
— Так, саме до відьми, мене... Ем-м, попросили сходити до неї.
— Зрозуміло, – задумчиво відповів дідусь.
— А ви часом не лісовик? – запитала Кейсі.
— Ні, не він, але лісовик, живе недалеко. Ти його не сплутаєш, ні з чим і ні з ким, – каже дідусь.
— Що я зараз можу зрозуміти? Як я можу... – їй хотілося якось допомогти дідусеві, але не знала як.
— Просто попроси відьму, щоб пролив дощ, а зараз... – він задумався. — Можеш піти до струмка і попросити водяного. 

Так вона і зробила пішла до струмка і почала звати водяного, та довго чекати не прийшлося, він приплив відразу як почув поклик. 

Швидко розібравшись з проблемами, і пообіцявши поговорити з відьмою про дощь, я рушила далі.

І от я перейшла до поля, я йшла полем поки.. 

Навкруги не здійнявся холодний вітер, всюди чутися невідомі голоси, ухканя та завиваня.

Мить і перед мною стояв старичок, бородою і вусами схожими на колоски, волоси сіді білі і вуса з бородою, шапочка панамка як у дітей від двох рочків, кругленька, а очі коричневі, як земля, дідусь дивився сурово, як матуся коли приходиш в грязі бо йшов дощь а ти бігала по калюжкам.

— Вітаю тебе в нашому краї, як ти сюди потрапила? – холодно запитав польовик.

— Вітаю, польовик, – я злегка вклонилася йому, — Я сама не знаю, заснула я коли читала казку, – відповіла я.

— отже ти зтверджуєш що просто заснула? За книгою? – польовик почав сердитись. 

— Саме так, я просто заснула з книгою в руках, на моїх ногах спав і собачка, мій кращий друг. Чому ви сердитися? 

— Ненавиджу коли постороні ходять по моєму полю, та ще й доща давно не було, все всихає.

— Я якраз йду до відьми щоб попросити доща для вас, водяник і лісовичок, просили, теж. 

— Водяник ти бач просив, він і так в воді живе, йому дощь ні до чого!

— Вибачте, але ви помиляєтися, всім потрібна вода, дощ, для рослиня та для річки, річка теж може висохнути і рибки загинуть.. 

— Он як!? А для поля не потрібно? Ви ж люди їсте з землі, з полів і городу, та вам все рівно на землю!

— Вибачте, але це не так, ми допомагаємо землі як можемо, удобряємо і поливаємо..

— Все! Замовкни! – закричав польовик, і вітер здійнявся такий.. Що звалив мене на землю, я впала на попу, рюкзак злетів, я закрила очі рукою.

Не знаю навіть як так вийшло, але польовик розлютився, перетворив мене... На лисицю?

— Тепер доки не вип'єш потрібного зілля у відьми, лишишся лисицею!

Крикнув польовик, вмить вітер стих, стало світло і тепло, перед мною лежав рюкзак, я поглянула на власні, ноги, але тепер вони були лапками лисиці, мені нічого не лишалося, я взяла рюкзак в зуби і пішла по стежці яка з'явилася перед мною з соняшників, трави, квітів, зелених колосків..

І от після недовгого шляху, я побачила новий ліс, а там трохи далі стояв звичайний казковий будиночок, без ніяких там курячих ножок як пишуть про бабу Ягу.

Цікаво, де взяли це ім'я? Хто вигадав цього персонажа? 

Коли я дійшла до будинка, я поставила рюкзак на поріг і постукала лапкою.

Двері відчинилися доволі швидко.

— Я так розумію ти Кейсі, і тебе прислав до мене Азір? Що ж, заходь..

Я поглянула на лапки, хвіст, поглядом вказуючи що я тваринка.

— Хто це зробив? Польовик? – я кивнула, зайшла в будинок разом з рюкзаком. — От старий, зовсім вже.. Здурів, сідай, зараз зроблю зілля, а потім розповіси навіщо Молодший чахлик тебе прислав до мене.