Чахлик невмирущий, взяв один червоний дівочий рюкзак, відкрив і переглянув що в ньому.
— Та - ак, ліхтар є, пляшка є, курточка, чоботи.. – почав перечислять, — Так, все є. Бери цей, пішли на кухню, я попрошу зробити тобі їжу, і.. пити.
— Слуги? Про слуг ніхто раніше не писав, в казках, в яких я читала, ніде не сказано.
— Ти читаєш казки? Це щось схоже на легенди?
— Так, у вашому світі, саме легенди.
— Зрозуміло. Так, головне будь обережна з зіллям, і ще по дорозі. Лісовик і Водяний, хороші дідусі, а от польовик, той ще... Навіть не знаю як сказати правильно, – він задумався, ідучи, — Хитрий, якщо він не в настрої, його краще не чіпати, він може заплутати або лякати, на такий випадок я і накладу на тебе захисне закляття..
— Він настільки злий? – спитала Кейсі,
— Ні, я б не сказав що злий, та переходити дорогу йому, краще не потрібно.
— Я зрозуміла, – вона посміхнулася.
Вони зайшли в велику кімнату, зі столом і стільцями.
Біля плити стояла зелена дівчина, з синіми довгими волосами.
— Селена, скільки я просив збирати волоси? Хай тільки одна волина впаде, я збрию твої волоси! – гнівно сказав Азір.
— Ой, мілорде, вибачте, цього більше не повториться, я ризинку згубила, не могла знайти, – заговорила дівчина, вона була схожа на ельфа.
— Я вже це чув, – гнівно сказав Азір,
— Щиро вибачаюсь, я справді загубила зав'язку, – схвильовано говорила Селена.
— А голову ти не загубила? – огризнувся чахлик, — Так, гаразд, приготуй їжу для походу, для Людини, – він кивнув в сторону Кейсі.
— Добре, як скажете мілорд. Дівчинко, скажи, у тебе є якійсь запроси? – вона подивилася синіми очима на Кейсі.
— Та ні,.. – дівчинка задумалась, — А какао, у вас є? – спитала зацікавлено.
— Какао? – в один голос запитали казкові герої.
— А , забудь, роби що звикла, – махнула рукою дівчинка, — Можна і чай.
— Добре, – відповіла дівчина, чахлик, поманив пальцем на вихід, вони вийшли і мовчки пішли по коридору.
Коли вони зайшли в бібліотеку, вони подивилися по бокам і чахлик повернувся до дівчинки.
— Так, зараз я почну чаклувати, закрий очі, – Кейсі, закрила очі, тільки вона це зробила Азір, почав щось говорити на невідомі мові...
Кейсі,почала відчувати якусь невідому енергію, їй стало спокійно, та хотілося спати, але одночасно захотілося здвинути щось важке, здавалося що й гори зможе здвинути, таке відчуття виникає коли висипаєшся, прокидаєшся в ранці, і хочеться творити і заряджати все.
Коли Азір закінчив говорити, Кейсі, відкрила очі.
— Тепер можемо іти за їжею, ходімо.
Вони повернулися в кухню, Селена, вже складала рушники з їжею в рюкзак, залишений на кухні.
— Ми що, так довго були в бібліотеці? – тихо спитала Кейсі.
— Ні, – по доброму посміхнулася Азір, і додав, — Просто вона все швидко робить, – закінчив чахлик.
— Ти маєш на увазі їжу? – уточнила Кейсі,
— Саме це я і мав на увазі, – відповів Азір, і забрав рюкзак у Селени.
Вони попрощалися з дівчиною і пішли до виходу з замку, — Саме головне, старайся робити так, щоб змій тебе не побачив. Я звісно навіяв на тебе захисні чари, але все рівно, будь обережна.
— Дякую за допомогу, я зв'яжуся з тобою коли зроблю перший привал або з'являться питання. В який бік мені потрібно йти? – запитала Кейсі, підійшовши до дверей блище.
Азір, розповів куди потрібно йти і Кейсі, нарешті пішла в поход.
#1815 в Різне
#349 в Дитяча література
#1092 в Молодіжна проза
#422 в Підліткова проза
Відредаговано: 12.01.2024