Глава 14.3

Вечеря, бал, танці та презирливі погляди місцевої знаті: решта свята калейдоскопом промайнула перед моїми очима і залишила по собі тільки втому та біль у мʼязах.

Намагаючись бодай трохи розслабитись в теплій ванні, я зацікавлено спостерігала за Арой та Даной, які бігали навколо мене в пошуках чогось. Дівчата - служниці, одні з небагатьох людей що працювали в темноельфійському палаці. І я була неймовірно рада, що на цю роль обрали саме їх: на відміну від темних ельфійок, які постійно кривили пики побачивши мене, Ара й Дана були дуже доброзичливими та приязними, і не викликали у мене бажання огріти їх пательнею по зверхньому обличчю. 

І все ж відчуття, ніби вони постійно чогось бояться, викликало тривогу та бажання захистити їх, наскільки це можливо. 

- Ваша високість, вже час, - мідноволоса Дана розгорнула великий рушник, запрошуючи вилізти з вже охолонувшої води. - На вас чекають. 

- Нічого, почекають скільки треба.

Я скривилась, всім своїм виглядом показуючи як ставилась до цього факту, і все ж вилізла, дозволяючи їй швидкими мʼякими рухами витерти зі свого тіла зайву вологу. 

- Знайшла! - в цей момент до нас підскочила Ара з доволі великою баночкою наповненою чимось схожим на масло, та зачерпнула жменю, збираючись нанести її на мене.

- Стій, що це? - я зупинила дівчину, відчувши смутно знайомий запах схожий на суміш квітів і трав. 

Маститися незрозуміло чим в мої плани зовсім не входило. 

- Це олія з дейнського дерева, - Ара простягнула мені долоню, даючи розгледіти як доволі густа, на перший погляд, субстанція від тепла її руки стає більш мʼякою та рідкою. - Щоб ваша шкіра була гладенькою. До того ж це улюблений аромат його високості принца Аллірена. 

- Ще чого не вистачало, - хоча запах мені подобався, я вперто фиркнула та обережно відсунула її руку від себе. - Обійдеться. Так піду. 

- Прошу, ваша високість, пощадіть нас, - раптом обидві служниці впали на коліна, а в їх очах зʼявився справжнісінький жах. 

- Будь ласка, ваша високість, не губіть! Якщо ви цього не зробите, то смерть буде не найстрашнішою нашою участю!  

- За те що ви не намазали мене цим? - я насуплено прикусила щоку. 

Дівчата синхронно закивали з мольбою в очах.

Невже ставлення до них було тут настільки поганим? Судячи з усього, слуг тут не балували в принципі. А людей ще й гнобили з періодичною регулярністю. Але щоб настільки! 

- Добре, тільки заради вас, - я видихнула, признаючи поразку, і віддалась на волю їх маленьких мозолистих рук.

В цей момент я почувалась шматком мʼяса, що маринують перед тим як зробити з нього шашлик. Тільки я - людина, зі своїми думками та почуттями, тому просто так здаватися не збиралася. 

Накинувши на мене довгу напівпрозору сорочку, Ара і Дана з поклоном провели мене у суміжну з моєю кімнату, де вальяжно розвалившись на велетенському багато оздобленому ліжку, вже чекав на мене Аллірен. 

- Запізнюєшся, - він нібито роздратовано смикнув край розстібнутої чорної сорочки, оголяючи живіт та демонструючи велетенські мʼязи. 

Вже не знаю якої реакції він чекав від мене на цей жест, але явно не дикого реготу який за цим послідував. Попри серйозність ситуації, мені вона здалась дуже комічною, а його дія нагадала шлюбні танці птахів-самців, якими вони намагаються привернути увагу самиць.

- Що смішного? - принц грубо взяв моє підборіддя та змусив задрати голову, щоб заглянути в очі.

 Я не помітила як він опинився біля мене. Просто в один момент ніби зник з ліжка і в ту ж секунду вже стояв поряд.

- Ти смішний, - я зневажливо відкинула від себе його руку та фиркнула. - Як павич розпетушився. 

- Що? - бідний ельф аж підзавис, явно не розуміючи мого земного сленгу. 

- Я кажу, твої спроби зваблення смішні та на мене не працюють. 

- І все ж ти підготувалась, - Аллірен оцінюючим поглядом пройшовся по моїй фігурі. - Навіть мій улюблений запах нанесла, - схилившись до моєї шиї він з насолодою вдихнув повітря.

- Мені не залишили вибору, і ти це знаєш, - я зробила кілька кроків назад та підтисла губи, ледь стримуючись, щоб не висказати йому все що думала з цього приводу.

- Помиляєшся, моя люба. Вибір є завжди.

Він знову підійшов ближче та потягнувся до ворота сорочки, збираючись спустити її з мого плеча. Але я рефлекторно відштовхнула його руку та відстрибнула назад, при цьому намагаючись прикритися жалюгідним шматком напівпрозорої тканини. Спиною відчула холод камʼяної стіни.

- Тоді зараз я обираю послати тебе до шерха в пащу, - попри те що в цей момент я більше походила на загнаного в кут звіра, здаватися все ще не збиралася. 

- Я сподівався владнати це питання мирним шляхом, але коли вже ти так наполягаєш…

Аллірен силою притис мене до стіни та почав мацати моє тіло. Оскільки я активно махала руками, намагаючись його відштовхнути, ельфу довелось перехопити їх та зафіксувати над головою. І все ж другою вільною рукою він продовжував лізти мені під сорочку.

Мене з головою накрила хвиля огиди, страху та безпомічності. Невже це не сон? Прошу, хай це виявиться черговим жахливим сном!

- Не чіпай мене, мерзото, відпусти!

І все ж я продовжувала з усіх сил вириватися - викручуватися як вуж на пательні, відштовхувати, впиватися нігтями в його руку, що продовжувала міцно тримати мої запʼястя, копати його ногами, намагаючись зробити якомога болючіше в надії, що тоді він мене відпустить. Але попри мої очікування він все сильніше навалювався, вдавлюючи мене в стіну і перекриваючи шлях кисню. 

Останньою краплею стало те, що він грубо вхопив мене за сідницю та притисся губами до моїх, запускаючи свій огидний слизький язик мені до рота. Без жодних вагань з усіх сил я вкусила його так, що здавалось би мала відкусити зовсім, та нарешті вислизнула з-під нього.

Це сталось так різко, що на долі секунди він продовжував стояти на місці, ніби тримаючи когось невидимого біля стіни. Я теж цього не очікувала - схоже, мої сили знову прийшли на допомогу в найскрутніший момент, та все ж була неймовірно рада опинитися на волі.