Глава 13.3

Час наче сповільнився, і при цьому біг надто швидко. Всі завмерли, ніби плівка встала на паузу, не наважуючись перервати нашу з Алліреном першу за багато місяців зустріч. 

Він встав в кількох метрах від мене, повільно оглянув з голови до ніг і зрештою із задоволеною посмішкою зазирнув в очі. Я ж зробила величезне зусилля, аби не дати страху захопити себе у пастку, і тепер стояла з високо піднятою головою та, я сподіваюсь, спокійним поглядом. І все ж стиснуті кулаки та зуби краще за будь-що інше видавали мою напругу. 

- Ти змінилась. Подорослішала, - злегка нахиливши голову, Аллірен криво посміхнувся. 

- А ти ні, - повернула я йому єхидну посмішку.

І це було правдою - все ті ж чорні дредлоки, та ж сіра шкіра і той самий крижаний погляд. Саме таким я його памʼятала, і саме в такому вигляді він приходив у мої сни, від яких я просиналась посеред ночі та кричала від жаху. 

Але цього разу це була реальність. І хоча я розуміла, що колись він мене знайде, сподівалась, що це станеться якомога пізніше. 

- Невже не хочеш підійти привітатися? - Аллірен злегка вклонився і протягнув мені руку долонею вверх.

Зі сторони це виглядало галантно, але у мене виникло відчуття небезпеки. І все ж вибору, схоже, не залишалось. 

Але раптом вперед вийшли Рей з Шааті, ніби намагаючись сховати мене. 

- Це обовʼязково? - зазвичай теплий та ніжний голос барда цього разу прозвучав незвично різко та холодно.  

Аллірен нічого не відповів, тільки подивився важким зщуреним поглядом, ніби побачив слимака у себе під ногами й тепер думав, чи варто його розчавити, чи краще просто переступити та не марати взуття.

- Пропустіть, - я сама не впізнала свій голос - такий сухий та безбарвний він був.

Протиснувшись між ними, зупинилась в трьох кроках перед нареченим, ігноруючи все ще простягнуту до мене руку - ту саму руку, якою він тримав мене за горло у нашу останню зустріч. 

Я різко тряхнула головою, відганяючи страшні спогади, і гордо звела підборіддя.

Я не хотіла, щоб через мене знову постраждали друзі, але показувати страх та слабкість теж не збиралась. 

- Невже не скучила? - за здивованим тоном темного ельфа приховувалась глумлива усмішка. 

- І не мрій, - не відводячи очей, я ще вище підняла голову.

- Підійди, - усмішка зникла з його обличчя, а це одне слово містило в собі одночасно наказ та погрозу.

Я не послухалась та залишилась стояти на місці, тільки сильніше стискаючи кулаки.

Схоже, в цей момент його терпець остаточно обірвався. Одним великим кроком він скоротив між нами дистанцію та, міцно стиснувши руками плечі, грубо впився своїми губами в мої, при цьому боляче царапаючи їх гострими нижніми іклами. Я смикнулась, намагаючись вирватись, але його хватка була дуже сильною. Мені раптом стало складно дихати - було враження, ніби горло стис товстий шкіряний нашийник, перекриваючи геть весь доступ до повітря.

Як тільки хватка темного принца ослабла, я відскочила в сторону і, зігнувшись навпіл та болісно схопившись за горло, закашлялась.

- Твіц шерховий, - я просипіла та кинула на нього повний ненависті погляд. - Що ти зробив?

- Всього лише зміцнив узи Йени між нами, - він повільно облизав губи, із задоволенням дивлячись на моє багрове від болі та злості обличчя. - Тікай - не тікай, тепер я без проблем знайду тебе. У будь-якому куточку Ліморії.

Я зрозуміла про що він каже - той невидимий «ошийник», що зʼявився ще під час наших заручин, став ще сильніше стискати горло та ніби тягнув мене в сторону цього гада. 

- Пішов ти…, - я вже відкрила рота, збираючись послати ельфа в далеке піше, як мене перебили крики друзів. 

Обернувшись, я побачила як Рей з Шааті рвуться до мене, але їх з усіх сил стримувала купка темних ельфів. 

- Накажи їх відпустити, - я знову відчула як стискаються мої кулаки у сильному бажанні вмазати в пику цьому самовдоволеному темному. 

- Я більше не підпущу до тебе твоїх «друзів» ближче ніж на відстань витягнутої руки, - Аллірен кинув байдужий погляд в їх сторону. 

Я зробила крок, збираючись сама підійти до них, але він схопив мене за передпліччя:

- Тобі теж не дозволено до них наближатися.

- Це не тобі вирішувати. Я хочу з ними попрощатися, - я грубо скинула з себе його долонь і вперто попрямувала до схвильованих друзів. 

- У вас на це пʼять хвилин. І спробуйте бодай щось ще витворити - наслідки будуть не тільки для твоїх "друзів", а й для всього Елраїна.

Краєм ока я побачила, як напряглися нуріане. В особливості королівська родина. Окрім, хіба що, Селіана - його зверхнє обличчя перекосилось від злості. 

Оскільки принц темних більше не намагався мене зупинити, інші ельфи теж не чинили перепон і слухняно відступили в сторону при моєму наближенні.

- Ти як? 

Друзі одразу обступили мене з усіх сторін - Шааті почала оглядати на предмет пошкоджень, а Рей стурбовано зазирнув в очі. Він розумів, що фізичний біль в цей момент не йшов у порівняння з душевним, але на щастя все ще не міг читати чи якось впливати на мої емоції через ментальний щит, який я так і не  прибрала. 

- Я в нормі, - я важко проковтнула грудку в горлі та кивнула. Хоча брехня пекла під язиком. - Не лізьте у це все. Не хочу, щоб хтось з вас постраждав.

- Кейрі, я… - почала було Шааті з жалісним обличчям, але розгубилась і на секунду примружилась, підбираючи слова. - Я дуже хотіла б допомогти, але… 

- Ти вільна, я тобі вже це казала, - я не стала її мучити, тому продовжила за неї. - Я бачила, як палали твої очі в Академії. Ти маєш спробувати вступити туди, навчатися.

- Але… як же ти? - здається, я ніколи раніше не бачила подругу настільки безпомічною. 

- А мені більше нічого не залишається, - я кинула похмурий погляд на нареченого, який про щось говорив з королем нуріане, при цьому не відводячи очей від мене. - Ми всі розуміли, що цей момент рано чи пізно настане. Просто сказати вголос ніхто не наважувався.