Глава 13.1

Вже на пів шляху до кабінету мене наздогнали інші, а Рагвилд спішно повідомив, що у професора зараз лекція і краще зачекати поки він звільниться. Але я не могла чекати навіть ще кілька хвилин. Відповіді мені потрібні були тут і зараз!

- Треба поговорити, негайно! - я без роздумів увірвалась в аудиторію та кинулась до Бріамора.

На мене одночасно витріщились пар тридцять очей студентів - хтось був здивований, хтось роздратований, дехто і зацікавлений. Але мені було всеодно хто і що про мене подумає. У мене були важливіші справи.

- Юна леді, це не ввічливо вриватися так посеред лекції й чогось вимагати, - голос професора був спокійним, ніби подібне на його заняттях було звичайною справою.

Але відступати я не мала наміру - злість від несподіваної здогадки застилала очі.

- Емелін та Герин Ейнір, ви їх знаєте? - я з розмаху кинула книги йому на стіл. - Їх ви теж змусили тижнями в цій макулатурі копирсатися, чи дали всі відповіді одразу?

Вираз обличчя Бріамора так і залишився спокійним, але очі на мить округлилися. Проте він одразу їх прикрив, приховуючи справжні емоції. 

- Заняття закінчено, ви всі вільні, - все ще з заплющеними очима приказав він.

Студенти схвильовано загалділи, але без жодних питань повскакували зі своїх місць там ломанулися на вихід. Ми залишились в самому центрі напівкруглої багаторівневої аудиторії, ніби на сцені без глядачів. 

- Рагвилд, вийди й простеж, щоб нас не підслуховували, - наказав професор.

Вампір смикнувся, невдоволений таким наказом, але впіймавши суворий погляд Шааті все ж послухався і зник за дверима.

Коли професор відкрив очі, в них знову панували спокій та рівновага. У мене ж не виходило взяти себе в руки - з кожною хвилиною злість всередині мене підіймалась вище і вище. І тільки теплі руки Рея, що підтримували мене за плечі, допомагали не зірватися і не кинутись на Роґвуда у спробі його придушити.  

- Сідайте, це довга розмова, - Бріамор кивнув в сторону найближчого до кафедри ряду, за яким ще кілька хвилин тому студенти слухали його лекцію.

Мені ж не хотілось, щоб він дивився на мене так, ніби я одна з його учениць, тому через секундну заминку я нахабно застрибнула на сам стіл і з прямою спиною закинула ногу на ногу. Рей та Шааті своєю чергою просто обережно притулилися з двох сторін від мене.

Куточок губ професора Бріамора сіпнувся в сторону, ніби насміхаючись, але від коментарів стосовно цього він утримався. Натомість зціпив руки у замок і, спершись ліктями на кафедру, підніс їх до рота. 

Якийсь час ми вперто буравили одне одного поглядами, але першим ніхто не хотів відвертатися.

Нарешті мені це набридло. Я скинула голову і, не відводячи очей, скривилася:

- То ви з ними знайомі. 

- Так, - нарешті здався він, першим перериваючи зоровий контакт і переводячи погляд з мене на моїх друзів. - Ти права, я знав Емеліна і ще юного Герина. Це було незадовго до тієї піщаної бурі, що знищила їх батьківщину. 

- І ви видали їм всю інформацію, яку знали, щодо ритуалу, - нетерпляче процідила я, як тільки професор замовк. - Не змушували, як нас, ритися в цьому самостійно і ламати голови!

- На жаль, все не так просто, - зазвичай твердий спокійний голос цього разу був сповнений втоми. 

 - Розповідайте все. Досить говорити загадками, набридло, - цього разу вже й Шааті не витримала «загадковості» професора. 

- Молоді люди як завжди біжать поперед шерха в хащі, - Бріамор окинув нашу трійку задумливим поглядом. - Цей ритуал - дуже небезпечна річ. Як я можу бути впевненим, що ви не наробите дурниць?

Тут вже я зовсім не витримала і, підскочивши до кафедри за якою сидів професор, зло нависла над його обличчям. 

- А чи були ви впевнені, що Емелін з Герином не нароблять дурниць, коли видавали їм цю інформацію? - я різко підсунула книги ближче до нього і ткнула в них пальцем. - Чи ви знаєте, що саме викликало ту піщану бурю?

Професор Роґвуд нічого не відповів і тільки вперто підтис губи. Але мені його відповідь і не потрібна. Мене вже несло далі. 

- Це Емелін з Герином намагались перенестись в інший світ за допомогою ритуалу! Того самого ритуалу! Ви самі бачите чим це закінчилось. І рік тому Герин намагався принести мене в жертву заради тієї ж мети! 

- Тим паче я не можу знову так ризикувати! - тепер вже і він підскочив, зрівнявшись зі мною очима, та вперше на моїй памʼяті підвищив голос. - Одного разу я вже зробив цю помилку! Більше її не повторю.

В цей момент я вже реально була готова вчепитися руками в його горло, тільки б витрясти всі відповіді на свої питання. І цілком можливо що я б так і зробила, але на допомогу знову прийшов Рей, запобігши удушенню одного старого гидкого нуріане.

- Професоре, я боюсь що вже запізно. Шерхове колесо вже запустилося сто років тому, - він обережно, але твердо стис мої плечі, мʼякими дотиками повертаючи до тями. - Я вже казав батькові, ми не збираємось робити дурниці. Але нам потрібна інформація, бо ми й без того влізли у все це по самі крила. До того ж моя мама через цей ритуал загинула, тож я маю право знати, заради чого було все це. 

Професор Бріамор знову підтис губи у тонку лінію, але вже через мить, ніби побачивши щось у наших очах, здався і втомлено впав на свій стіл.

- Добре. Я розповім що знаю, - нарешті він кивнув і серйозно на нас подивився. - Але пообіцяйте, що не накоїте тих самих помилок, що Емелін з Герином.

Ми кивнули та повернулись на студентський стіл, приготувавшись слухати розповідь старого професора.

- З Емеліном і Герином ми познайомились в Карн-Балоті, - тихо та спокійно почав він свою розповідь. - Я приїхав туди з черговим дослідженням - писав книгу на тему «Міфи та легенди народів Ліморії».

Я ледь не зойкнула, але натомість прикусила губу, стримуючи порив. Мені згадались перші тижні в цьому світі та одна з книг, яку я забрала з королівської бібліотеки Деорії. Здається, саме її я в результаті запустила в Ровейна після того, як він залишив величезний поріз на моїй шиї.