Глава 12.2

Нас заселили в один зі студентських будиночків біля самої академії. Він мав лише дві кімнати та невеличку кухню - такий собі блочний гуртожиток. Нічого зайвого, тільки базові меблі, але все чисте та приємне на вигляд.

Нам дістався перший поверх, бо на другому вже проживала групка студентів - нуріане. Побачивши нових сусідів вони тільки закотили очі й навіть не привітались. 

Рагвилд теж не був багатослівним. Мовчки відвів нас до будиночку, в кілька коротких слів пояснив що де знаходиться. Швидко та холодно попрощався і  широким твердим кроком відправився по своїх неймовірно важливих справах. 

Наша компанія йому не подобалась, він це навіть не приховував - тільки періодично кидав в сторону Шааті  погляди повні непорозуміння. Схоже, в голові не вкладав, як це вампірка могла зв’язатись із людиною. Тобто зі мною

Але ми були настільки втомлені з дороги, що тільки зраділи коли залишились самі, швидко перекусили залишками їжі та розійшлись по своїх ліжках.

«Бооммм! Боммм! Бооом!» - Рано вранці нас підняв студентський дзвін, який судячи з усього працював там замість будильника. Я підірвалась миттєво та почала швидко збиратися - дуже хотілося зустрітися з професором ще до початку занять, бо тоді ми ризикували витратити цілий день на його очікування.

Друзі підтримали й теж швидкоруч зібрались, пропустили сніданок, і всі разом ледь не бігом попрямували до кабінету професора Бріамора.

На щастя, Рей та Шааті добре запамʼятали дорогу, бо я б заблукала уже після першого повороту. При ранковому світлі академія вже не здавалась такою похмурою, і навіть мала якийсь власний студентський шарм.

 - Заходьте, ви вчасно, - з кабінету пролунав знайомий до болю буркотливий голос, хоча ми ще навіть не встигли постукати у двері.

Професор сидів за столом так, ніби й не лягав спати, а провів так всю ніч. При яскравому рановому світлі я тільки зараз звернула увагу, що весь його кабінет був заставлений шафами з купою старих пошарпаних книг, дивних артефактів та кісток, черепів і інших залишків якихось місцевих тварин. Все це виглядало дещо моторошно й одночасно з тим магічно, ніби справжнє лігво старого чарівника.

-  У нас є хвилин 20 до початку занять, потім на мене чекатимуть студенти, - доволі твердим кроком як для стариганя той підійшов до однієї з полиць і дістав кілька дуже старих пожухлих фоліантів. - Ці дві книги - копії, зроблені мною в бібліотеці гномів, за дозволом верховного хранителя знань і обіцянкою не довіряти ці знання аби кому. Оскільки ви прийшли від Акріела - вам я довірюсь, під його відповідальність.

У мене в черговий раз стислись нутрощі. Знову наші дії можуть підставити батька Рея, який і так уже зробив для нас надто багато. Та все ж злегка тремтячими руками обережно взяла простягнуті мені старим професором книги. Вони виглядали настільки пошарпаними часом, що здавалось розсиплються від одного доторку. Але це враження виявилось оманливим, а під пальцями я відчула тверду шкіряну палітурку та міцні пергаментні сторінки.

- Дякую, професоре, - я з трепетною пошаною притисла фоліанти до грудей та схилила голову. - Ця інформація дуже важлива для мене, тому сподіваюсь що ви також могли б поділитися своїми висновками.

- Ви, як типові студенти, хочете отримати готові знання задарма, - професор Бріамор хмикнув, посміхаючись лише одним кінчиком губ, і як і вчора подзвонив у дивний беззвучний дзвіночок. - Запамʼятайте, діти, немає великого сенсу у знанні яке саме прийшло до тебе. Справжню мудрість, наче коштовне каміння з кам'яних шахт, треба добувати виснажливою працею, - він пафосно підійняв вказівний палець догори, ніби та сама  мудрість знаходилась десь на стелі. - І обов'язково не забути запастись терпінням та виконати старанну довготривалу обробку. Тільки тоді вона матиме цінність. Тому, будьте ласкаві докласти власних зусиль. У пошуках істини не буває легких шляхів. 

- Звісно, дякую за мудрість, професоре, - Рей ступив уперед та вклонився з гідною ґречністю, легким рухом руки за спиною натякаючи мені не продовжувати цю тему далі. - Ми обовʼязково дослухаємося до вашої поради й негайно беремося за пошуки.

- Добре, тоді це все, - старий професор махнув рукою в сторону двері, де на нас вже чекав мовчазний вампір, -  Рагвилд проведе вас до бібліотеки, будете під його наглядом. Книги ці з Академії не виносити, як закінчите мені поверніть особисто в руки. Можете йти.

Він розвернувся до нас спиною, даючи зрозуміти, що розмова закінчена, і почав показово наводити на столі порядок. 

Рагвилд так само невдоволено повів нас в бібліотеку. Ми потрапили у просторий, світлий зал з купою шаф заповнених книгами з однієї сторони, і довгими рядами столів з іншої. Тут тобі й книги шукати, і сидіти вчитися - зручно, просторо, не самотньо. Правда в такий ранній час бібліотека виявилась зовсім порожньою - навіть умовного бібліотекаря не було, що вже казати про студентів які тільки спішили на перші пари.

Мене накрила хвиля суму: я згадала як на Землі готувалась до вступу в університет, і як жорстоко те життя обірвалось через Наріанн з її спробою створити свого «клона». Навіть не віриться, що з того часу пройшов всього рік - по відчуттям так років 10 мінімум перед очима промайнуло.

Ми з Реєм одразу взялись за надані професором фоліанти, Шааті визвалась сходити в місто пошукати їжу (мабуть, почула, як забуркотіло у мене в животі), а вампір з нудьгуючим виглядом сів навпроти нас і витріщився у вікно, не забувши пробухтіти щось про те, що ми тільки гаємо його час. Ми ж поки вирішили не звертати на нього уваги й займатися своїми справами.   

Час тягнувся повільно та важко, наче стара жуйка по забору. Початковий запал швидко зник, зіштовхнувшись з суворою реальністю у вигляді одноманітної малозрозумілої наукової оповіді, написаною дрібним та акуратним, і при цьому дуже важкочитабельним почерком. До того ж шлунок вже не просто натякав, а верещав, нагадуючи, що він ще тут і йому потрібна їжа.