Глава 11.3

- Все нормально? - як тільки двері за королевою зачинились Рей стурбовано кинувся до мене.

- Так, звісно, - я тряхнула головою, відганяючи неприємні думки, та перевела погляд на друга. - Ну що там? 

- Скоро моя частина виступу, тому треба йти.

- Добре, дай тільки зачіску тобі дороблю.

Я обережно зафіксувала три квітки у його косі, а четверту вклала за вухо. Поправила пасмо, яке вже встигло випасти з зачіски та звично упасти йому на блакитні як небо очі.

- Ну от, зовсім інша справа. Тобі дуже личить, - я як заворожена дивилась на його обличчя. 

Було відчуття, ніби я вперше його бачила так близько, так по-справжньому. 

- Дякую, - Рей посміхнувся і так само обережно заправив прядку мені за вухо.

Саме в цей момент двері оранжереї гучно відчинилися і в них влетів, а точніше заскочив, поважного вигляду нуріане, який на вході перевіряв запрошення. За ним зайшла ще пара незнайомих мені крилатих.

Від неочікуваності я аж відскочила від Рея, ніби нас застали за чимось непристойним.

- Перепрошую, ми прийшли за інструментом, - схоже, чоловік теж не очікував нас тут побачити, бо на мить знітився, але швидко взяв себе у крила і махнув іншим рукою, дозволяючи забирати піаніно. - Вже зовсім скоро ваш виступ, пане бард.

- Добре, ми вже йдемо. 

Рей підхопив гітару та першим покинув затишну оранжерею. Я рушила слідом.

В саду де проходив бал гості вже зібрались навкруги цар-дерева та очікувально переглядались між собою. 

- Ти ледь на власний виступ не спізнився, - в першому ряду глядачів на нас вже чекав Акріел з родиною. 

Поки ми протискувались крізь натовп, я знову ловила на собі невдоволені погляди. Та все ж зупиняти нас ніхто не намагався.

- Нічого, трохи б зачекали, - Рей поставив мене перед собою, ніби закриваючи від інших гостей своєю спиною. 

Саме в цей момент король Терраліс знову велично встав та розкинув руки, привертаючи до себе увагу.

- Сьогодні особливий день. Окрім річниці мого правління, наш неперевершений Безкрилий Лейвір представить нам новий музичний інструмент, створений ним самим. І, звісно, вшанує нас своїм чарівним співом, - у голосі короля були неприкриті гордість та захват - ніби він сам власними руками збирав той інструмент по частках. - Прошу, Лейвіре, ми чекаємо. 

- Звісно, ваша величність, - Рей вийшов вперед та вклонився. 

На його місце тут же встала Шааті з Аеліною на руках, але та одразу перелетіла до мене. Я трохи похитнулась від її ваги, але продовжила стійко стояти на місці.

- Не буду вас мучити довгими промовами, - бард тим часом махнув рукою, і вже знайомі нам з оранжереї двоє нуріане, підтримуючи магією з двох сторін, внесли та поставили його одним боком до короля, а іншим до публіки. - Це піаніно. Воно говорить краще за мене. А решту - почуєте самі. 

Без зайвих слів Рей сів на стільчик і легко, але впевнено, доторкнувся до клавіш. Всі присутні затамували подих, заворожені чарівною у всіх сенсах мелодією.

Навіть я, людина, у чиєму світі піаніно було звичайним розповсюдженим інструментом, була неймовірно зачарована красою музики, що лилася з-під пальців Рея. Що вже казати про нуріане, які бачили й чули його гру на новому для них інструменті вперше. 

Я прикрила очі, дозволяючи ніжній мелодії унести мою свідомість в інший світ, де було затишно і спокійно. Де я почувалася собою. Вона то підіймалась догори, то трохи стихала, змушуючи тягнутися за нею слідом, то зненацька вибухала неймовірними кольорами, то знову уповільнювалась, ніби огортаючи мʼякою теплою ковдрою. 

Іноді я впізнавала знайомі мотиви - схоже, Рей нахабно тирив з моєї голови класичні мелодії з Землі. Правда ніколи не залишав їх такими самими, неодмінно додаючи інші елементи від себе, які надавали абсолютно нової глибини. Від його музики хотілось літати - я навіть забула про вагу Аеліни, що так і продовжувала сидіти у мене на руках.

З часом до піаніно додався його мʼякий голос, а потім поступово, спочатку невпевнено, але з кожною нотою все сміливіше, почали вплітатися й інші інструменти місцевого оркестру. 

Я мала привілей чути його спів кожного дня, але зараз це було щось нове, неймовірне, що складно описати словами! Навіть крізь заплющені очі я раптом почала бачити яскраві кольори, які ніби оточували мене з усіх сторін. Вони мерехтіли, ніби вода на сонці, то спалахували яскравіше, то ставали більш блідими, але при цьому кожний колір залишався тим самим, змінювалась тільки інтенсивністю. 

Розплющивши очі я зі здивуванням зрозуміла, що кольори не зникли. Вони продовжували, ніби кокони, огортати гостей навколо мене. І чомусь кожний такий «кокон» співпадав окрасом з крилами нуріане, якого оточував. 

Зустрівшись поглядом з Реєм, я зрозуміла що весь цей час він спостерігав за мною, продовжуючи при цьому гру та спів. А навколо нього також клубочилась енергія кольору весняного неба у сонячний день - такого ж, як його очі.

Невже мені щось підсипали у напій і тепер у мене галюни почались? Бо інакше як пояснити ті барви, що я бачила наяву? 

Та як тільки чарівна музика барда стихла, марення пройшло. Але замість полегшення, я чомусь відчула розчарування - ніби втратила щось важливе. Дуже хотілось ще раз побачити ці неймовірні кольори.

Але довго роздумувати над природою цих видінь в мене не вийшло - Рей встав та протягнув в мою сторону руку.

- Для останньої пісні я б хотів запросити свою подругу, Кейрі. Без неї цей світ ніколи б не побачив піаніно. 

Я закусила губу та повільно видихнула, намагаючись вгамувати стукіт серця у вухах. Передала Аеліну на руки Шааті й показово впевненим кроком підійшла до барда.

Це не було для мене несподіванкою. Я сама погодилась на цю авантюру. Але тепер, коли бачила ставлення місцевої знаті до нас, вже почала жаліти про своє рішення. Але зацікавлений погляд короля Терраліса і мовчазна, але відчутна підтримка Рея, надали мені сміливості.