Глава 10.2

Ми вирішили не квапитись і дати собі бодай трохи перепочити, тому наступний тиждень присвятили саме цьому. Багато гуляли містом - Рей водив нас по своїм улюбленим місцям та розповідав цікаві історії. Кожного дня сиділи на березі моря та слухали як він грає на гітарі та співає. Іноді я до нього долучалась або співала під його музичний супровід, і так спокійно мені було в ці моменти, ніби я знаходилась на своєму місці. 

Одного дуже теплого дня ми наважились залізти у воду, але вона виявилась ще холодною, тож я тільки помочила ніжки та повернулась на сонечко відігріватися. Рей впорався трохи краще за мене і заліз аж по пояс, але теж швиденько вийшов на сушу. Шааті показала себе справжнім моржем, бо занурилась повністю і проплавала цілих три хвилини. Правда потім, як справжня культуристка, бігала берегом туди-сюди під наші з Реєм тупі жарти та регіт. 

А, між іншим, сама винна! Не треба було сперечатися й доказувати, що «вода тепла, як свіжа кровушка», а потім ще й вдавати з себе героїню та стільки сидіти в тій самій «теплій» воді. 

- Шааті, я так і не зрозуміла чому тоді, в Трагосі, ти вирішила приєднатися до мене? Тим паче що з самого початку ти була за Герина, - коли вона нарешті набігалась та сіла біля нас я накинула їй на плечі плед, який Рей заздалегідь прихопив на подібний випадок. 

Вампірша задумалась на мить, щільніше кутаючись в ковдру, та все ж повільно почала розповідь.

- Це правда, обираючи між Герином і Тайленом, я як і більшість вампірів підтримала кандидатуру Герина. Мене теж чіпляло, та і досі чіпляє, відношення інших народів до нас. Я теж хотіла, щоб нас поважали, тому погоджувалась з його планом, - весь цей час вона немигаюче дивилась кудись в сторону горизонту, де водна блакить переходила у небесну, ніби його продовження. - Коли під час тієї сутички все інші вампіри загинули, а я залишилась сама. І тоді зрозуміла — все... кінець. Ми програли, і вже не буде ні дому, ні надії, ні майбутнього. Тоді я вирішила, що далі мені жити нема сенсу, і кинулась на твого нареченого.

- Не називай його так, - від її останнього слова мене аж сіпнуло. - Я сама була б рада якби тобі все тоді вдалося.

- Насправді я знала, що у мене нічого не вийде - темні ельфи не слабші за вампірів, а я не сильніша з них. Але тоді подумалось що це гарний спосіб героїчно закінчити життя, - сумно посміхнувшись, вона продовжила. - Але тут я побачила Лассар’гі на твоїй руці, а в цьому і сенс життя - захищати тебе. Якщо цього хотів Тайлен, що навіть залишив тобі цю мітку. 

- Невже вона така важлива, що навіть попри ворожнечу з Таєм ти вирішила мене захищати? - прикусивши щоку, я перевела погляд з лисиці на своєму запʼястку на обличчя вампірши. 

- Я не вважала його ворогом, - раптом її голос став різким. - І те, що я обрала сторону його брата, не означає що я хотіла його смерті. Як і інші вампіри. Навіть Герин не хотів, інакше позбавився б його набагато раніше. Повір мені, нагод у нього було достатньо.

- Ладно-ладно, я зрозуміла, не злись, - у спробі заспокоїти я легенько похлопала її по плечу та перевела тему. - То що такого особливого в Лассар’гі?

- Дозволь, - вона обережно взяла мене однією рукою за запʼястя, а кінчиками пальців другої, ледь торкаючись, провела по зображенню лисиці, ніби воно було чимось священним. - У князівського роду Ейнір є традиція - залишати таку мітку на руці людини, яку хочеш взяти під своє крило. Кажуть, вона ніби оживає у вирішальну мить — смикає за руку, веде вбік, шепоче щось на рівні інстинктів, аби врятувати житя власника. Для нас це - найвища форма захисту.

Мені згадались моменти, коли під час бою виникало відчуття, ніби щось тягне за ліву руку в сторону, і цим рятувало від удару. 

- Іноді такої честі удостоювались ті, хто робив щось значиме для когось з родини Ейнір, і отримував Лассар’гі як найвищу форму вдячності. Але таке траплялось вкрай рідко. Частіше…

Раптом Шааті різко замовкла та покосилась на Рея, який весь цей час спокійно сидів поряд і за звичкою перебирав струни гітари. 

- Що, що частіше? - від мене не вислизнули їх переглядання.

Якийсь час вони мовчки дивились одне на одного, потім Рей повільно кивнув, з чимось погоджуючись. Здається, тут не обійшлося без ментального діалога. 

- Частіше її залишали коханкам та коханцям, - ніби підбираючи слова повільно продовжила вона. - Тим, кого хотіли захистити, і показати, що ця людина недоторкана для інших вампірів. Окрім того, хто залишив їй Лассар’гі. 

- Тобто це знак, що вона належить йому, - я кивнула, нарешті розуміючи, чому вона сумнівалась чи треба мені про це казати. 

Я не дуже розуміла, як тепер почувалася з приводу цієї мітки. То, виходить, він відніс мене до категорій коханок… що технічно було правдою, та все ж не тим, чого я очікувала від коханого чоловіка. 

- Це правда, Тай дійсно таким чином намагався тебе "привласнити" в очах суспільства, - Рей відклав гітару і підбадьорливо стис мої пальці. - Та все ж керувався він бажанням захистити. Він справді дуже тебе кохав. Повір мені, я знаю. 

У відповідь я тільки кивнула та посміхнулась, стискаючи його пальці у відповідь. Погляд блакитних очей огорнув мене ніжністю та підтримкою, а я своєю чергою намагалась емоціями виразити всю свою безмежну вдячність та тепло.

Більше цієї теми ми не торкалися, натомість весь час продовжували проводити разом - заглянули в місцевий торговий квартал, де і я і Шааті купили собі додатковий одяг. Дешевий та простий, але головне - комфортний. Вечори проводили здебільшого в місцевих тавернах, по яким Рей провів нам справжнісінький гастротур. Періодично він виступав у цих закладах, за що отримував непогані гроші та знижки на їжу і напої. Кілька разів навіть я наважилась долучитися до виступу і заспівати разом. І хоч спочатку почувалась ніяково, вже після першої пісні не хотілось зупинятись. Я ловила кайф - від кожного акорду, кожного слова, кожних оплесків публіки!