Глава 10.1

- Рей, вибач, я не хотіла сваритися з твоєю мачухою, - видихала я ледь встигаючи за його кроком, тому слова вилітали уривками між подихами.

- Це ти вибач, що привів тебе туди, - побачивши, як важко мені було тримати заданий ним темп, він сповільнився. - Я з самого початку не хотів приводити вас туди саме через Альверу, але це було прохання батька, щоб в першу чергу ми прийшли до нього.

- Нічого, буває.

Мені згадалась моя власна сімʼя, яка залишилась на Землі. За маскою «звичайна показова родина» у кожного з нас ховались свої скелети у шафах з власними видами тарганів, з якими іншим якось доводилось уживатися. Виходить і нуріане не є виключенням.

Згадка про Землю відізвалась тупим болем у грудях. Як же я сумувала за рідними! Навіть за нестерпною старшою сестрою, яка постійно мене повчала і ніколи не брала з собою, коли сама йшла гуляти з друзями. Та все ж завжди піклувалась та допомогала, як могла.

- Вибачте що не втрутилась у сварку, я просто не знала як поводитись, чесно, - до нашої розмови приєдналась до того мовчазна Шааті. 

- Я думаю, ти все правильно зробила, - я підбадьорливо посміхнулась подрузі. - Достатньо і моєї нестриманості для розпалення сварки. 

- Ні, Кейрі, не треба замовчувати, якщо щось не так. Навіть перед моєю мачухою, - Рей різко поправив гітару за спиною, від чого струни гучно задзвеніли. - Я досі шкодую, що відтоді як вона зʼявилась обрав саме цю тактику, бо не хотів конфліктів. Вона ж вважає це слабкістю і стає ще більш грубою та нестерпною, бо відчуває владу. 

Я нічого не відповіла, але задумалась над його словами. Дійсно, чомусь багато людей небажання інших сперечатися сприймають як слабкість. Тільки от яку б тактику дій ти з такими не обрав, вони знайдуть до чого причепитися. То не краще таких просто ігнорувати? Але коли ти вимушений жити з цією людиною під одним дахом - це вже справжній забіг з перешкодами, де на фініші на тебе  замість овацій чекають тільки негатив та спустошення. 

Занурена в думки, я вже не так пильно роздивлялась місто, і навіть не помітила як ми опинились в місці призначення. Ми зупинились біля невеличкого затишного будиночка на околиці міста. Він був такого ж кольору, як і всі будівлі Аттіора. На відміну від маєтку, в якому ми ночували, навколо було більше… хаосу. Замість обережно вистрижених, ніби під лінійку, кущів та вимощених плиткою тротуарів, тут панувала природа. Майже весь двір був вкритий зеленою густою травою та дикими квітами, а фруктові дерева відкидали легку приємну тінь, захищаючи землю від палючого сонця.

Будинки в цьому районі не були такими ж розкішними як маєтки в центрі, але складалось відчуття свободи - наче дихати стало набагато легше. А ще я чітко чула звуки прибою - схоже море знаходилось десь зовсім поряд. 

- Тут ми будемо жити, - Рей відчинив двері, пропускаючи нас з Шааті всередину. - Це, звісно, не маєток батька, але все краще ніж заїжджий двір. 

- Це набагато краще! - запевнила я друга, і ані краплі не збрехала. 

На відміну від шикарного, але холодного, ніби музей, маєтка, в цьому домі все відгукувалось теплом і затишком. Якщо в домі Акріела панували світлі та пастельні кольори, навіть дерево все було світлим, то тут кольорова гама схилялась до темніших відтінків, і при цьому не робила  простір візуально меншим.

Перший поверх зустрів нас невеликим столом з чотирма стільцями та каміном, навпроти якого стояв великий мʼякий диван. Біля стіни розташувалась велика шафа з книгами. 

Двері, що скоріш за все вели на кухню, відчинилися, і до нас вийшла фея.

- Вітаю, пане, - вона ввічливо вклонилась. - Я все підготувала, як ви просили. 

- Дякую, Ліано. Це наші гості, Кейрі та Шааті. Я сам покажу їм тут все, тож не відривайся від своїх справ заради нас, - Рей вдячно кивнув і вона зникла за тими ж дверима. - Там кухня, - підтвердив він мої думки та повів нас вузькими сходами наверх.

На другому поверсі знаходились всього дві невеликі спальні та загальна ванна.

- Я сподіваюсь, ви не проти жити в одній кімнаті, - Рей притримав двері, пропускаючи нас вперед.

Ми з Шааті були не проти. Хоча на острові у кожної з нас була маленька, але власна спальня, ми звикли ділити побут на двох, тож це не було проблемою.

Як і весь дім, кімната була доволі простою. В ній не було нічого зайвого - два ліжка, тумбочка між ними, шафа та робочий стіл. Та все ж їх розташування здавалось дещо незручним - усе ніби стояло не на своєму місці.

- Тут раніше тільки одне ліжко було, тому щоб вмістити друге довелось меблі трохи посунути, - пояснив Рей, знову прочитавши мої думки. 

- То це твій дім? - я ніяково сіла на ліжко біля стіни та погладила мʼяке біле простирадло. 

Шааті ж не стала баритися й одразу почала активно розкладати наші речі.

- Так, тепер мій, - він задумливо роздивився кімнату, ніби бачив її вперше. - Колись батько подарував цей будинок мамі. Після її смерті він стояв порожній - продавати було шкода, а жити нікому. Ми з Таєм перебрались сюди років 10 назад, коли батько одружився з Альверою й у нас почались з нею.., - він пожував губами, ніби підбираючи правильне слово, - конфлікти. 

- А нащо їй був окремий будинок? - я підійшла до вікна і з захопленням видихнула, побачивши краєвид. 

Під самим вікном росли невисокі дерева, а за ними виднівся різкий обрив і море. Не даремно біля дому я чула шум прибою. 

- Їй не подобався маєток батька. Вона казала що там все «занадто по-нуріанськи», - Рей зупинився біля мене і з насолодою вдихнув солонувате морське повітря. - Тому після весілля вони жили тут, а в маєток батько повертався працювати. Чи коли влаштовували прийоми.

- Я з твоєю мамою цілком погоджуюсь, мені цей будинок теж набагато більше подобається, - я посміхнулась, бо в цьому місці відчувала себе по-справжньому спокійно.

Востаннє я почувалась так лише вдома, на Землі.

Раптом подув легкий, але прохолодний вітерець, тому я зябко зіщулилась. Мою увагу привернули невеличкі зелені ягідки, що від вітру почали визирати з-за листя.