Глава 9.2

Я солодко потягнулась, виринаючи зі спокійного сну у непевну реальність, і задумливо окинула поглядом свою кімнату. Я ледве згадувала, як заснула — просто впала без сил. Очікувала побачити звичайну невеличку гостьову кімнату, але вона виявилась зовсім іншою: просторою,  оздобленою стриманими кольорами — білими, сірими й графітовими, з гладкими блискучими тканинами.

Попри це вона була світлою, завдяки трьом великим вікнам, що виходили з однієї сторони на гори, а з іншої на океан. Велике ліжко, в якому вмістилося б ще чотири мене, було оздоблене балдахінами, а в самому дальньому кутку за ширмою сховалась велика деревʼяна ванна, наповнена чистою, але холодною водою. 

Я почала ритися в шафі із засобами гігієни в пошуках теплокриги — магічної бомбочки, якою люди підігрівали воду. Проста й дешева, вона була звичною для того хто не вміє користуватися магією, та тут знайшлись тільки шампунь, мило й купа пахучих олій.

Якщо подумати, я теж могла б сама нагріти воду.  Якби тільки знала, як домовитись зі своєю магією, щоб вона перестала мене посилати куди подалі! Схоже, легше буде збігати до Рея чи Шааті й попросити про допомогу, ніж налаштовуватися та пробувати самій. 

Висунувши голову в коридор, обережно озирнулась - оскільки на мені була тільки коротка нижня сорочка, дуже не хотілось натрапити комусь посторонньому на очі. На мій стук у двері сусідніх кімнат, в яких ночували Рей і Шааті, ніхто не відгукнувся. 

Повернувшись, я сумно сіла перед ванною, всього в кроці від такої бажаної, і в той час майже недосяжною, можливості нарешті нормально та спокійно помитися, без качки та невдоволених криків моряків за стіною. Рішуче видихнувши, вирішила на цьому не зупинятися. Хіба я стільки місяців витратила на заняття з Таїшею, щоб тепер сидіти й чекати на когось?

Схрестивши ноги, як я зазвичай робила під час медитацій, я спробувала розслабитись та відчути своє тіло, своє бажання зануритись у таку теплу, ніжну, приємну водичку.

Згадалось, як важко мені було медитувати в перші рази, а Таїша скаржилась: "У тебе в голові, Кейрі, ніби купа павуків святкує день народження — кожен танцює щось своє й горлає свою пісню".

Мені знадобилось багато часу, буду відвертою, та все ж нарешті я відчула, як щось змінилося в мені й навколо. Розплющивши очі з недовірою доторкнулась рукою до прозорої води, і вже за мить, з радістю скинувши весь одяг, залізала у ванну з ідеально теплою для мене водою.

Предки, як добре! Я тільки-но відкинулась на спину, заплющила очі, смакуючи тепло... Як у двері обережно постукали.

- Кейрі, ви прокинулись, можна зайти?

- Так, заходь, - відгукнулась я на голос Шааті. - Я рада що ти почала мене звати на ім'я, тепер би перестала «викати». Ми ж подруги, я стільки вже разів тебе про це просила. 

- О, ви самі воду нагріли, - ігноруючи мої слова, вона зацікавлено висунулась з-за ширми. - То я вам більше не потрібна?

- А ти полишила зі мною той острів тільки через це? - я грайливо бризнула у неї водою.

- Звісно, це було основною причиною! Боялась, що ви без мене будете або мерзнути або брудною ходити, - вампірша посміхнулась у всі тридцять два зуби та поставила нашу спільну сумку з одягом біля ліжка.

Як добре що вона про це подбала, бо я зовсім про чистий одяг не подумала поки була зайнята питанням нагріву води.

- Дякую, - я задумливо перевела погляд з сумки на подругу. - Можна з тобою дещо обговорити? Треба погляд зі сторони.

- Звісно, - Шааті невимушено вмостилась на моєму ліжку, ніби воно було її власним. - Що сталось?

Я була рада що вона почала більш вільно та неформально зі мною спілкуватися, та все ж це було дуже незвично. Цікаво з чим це повʼязано? Та я вирішила не лізти їй в душу поки вона сама не захоче поділитися, тож просто повернулась до питання що мене хвилювало найбільше. 

- Що ти думаєш про Акріела? Йому можна довіряти?

Подруга на мить задумливо прикусила губу та повільно почала:

- Що я можу сказати точно - він доволі поважний, впливовий нуріане. Думаю, місцеве суспільство терпить пана Рея тільки тому, що він його син.

- Це через те що він наполовину людина? - я пригадала їх розмову з Енерією. - Я чула що вони людей не люблять.

- Людей найбільше, але вони будь-яку іншу расу вважають нижче за себе, - вона сіла рівно та почала пояснювати активно жестикулюючи. - Одна справа просто співпрацювати з тими хто тобі не подобається. Інша справа, коли цей хтось стає частиною твого суспільства, і тим паче родини. 

- Але Акріел, наче, не такий. Він же був одружений на матері Рея, і до нас не проявляв жодної неприязні. От Альвера…, - я обірвалась на половині речення, бо нарешті до мене почало доходити. - То ось чому вона така холодна з нами! І Рей казав, що вона його тільки терпить. Хоча не факт що тільки через це, відносини пасинків і падчерок з мачухами завжди не такі й прості.

Шааті кивнула, підтверджуючи мої роздуми.   

- Навіть у людей родинні відносини часто дуже складні. Що вже казати про «незрівнянних» нуріане.

- То Акріелу можна довіряти чи ні? - щось шестерні в моїй голові категорично відмовлялися справно працювати. 

- Як на мене - нікому з нуріане не можна. Навіть батьку Рея. Але це твоя таємниця - тобі й вирішувати.
- Ще більше сумнівів, дякую, - пробурмотіла я, майже занурившись носом у воду.

Шааті на це тільки знизала плечима та підвелася, простягаючи великий білий рушник.

- Вам допомогти? Там вже Рей чекає.

Я була вимушена вилазити й швидкоруч збиратися. Ще спокою не давав той факт, що у мене було тільки три комплекти одягу у вигляді штанів та рубах, які мені видали ще на острові. Два з них вже були брудні, а третій тільки одягла, тож треба було думати де купити нові та нарешті попрати ті два.

Цікаво, чи вистачить моїх грошей бодай на щось пристойне? Хоча кого я обманюю - знову зупинюсь на звичних штанях та сорочці.

Шааті залишилась перебрати наші речі, мене ж цього разу привели в простору кімнату, схожу на суміш залу та столової. З однієї сторони, біля каміна, знаходились світлий диван та крісла і низенький столик. З іншої - великий стіл, оточений мʼякими стільцями та прикрашений кількома неймовірними пишними букетами квітів.