Глава 9.1

Та все ж як тільки зникли звуки стукотіння приборів о тарілки й роботи щелепами, я відчула на собі погляд Акріела. Він уважно роздивлявся мене, ніби вивчав якусь нову для нього цікаву річ. При цьому інші його чомусь так не цікавили. 

- Вибачте, у мене щось на обличчі? - я першою не витримала цього погляду та потерла губи руками, ніби шукала бруд чи залишки їжі.

Насправді я здогадувалась що справа не в цьому, але не знала як по-іншому почати цю розмову.

- Ох, ні, вибач, просто ти мені декого нагадуєш, - він стрепенувся, ніби виринаючи з глибокої задумливості. 

- Маму Рея, через свою ауру? - я вирішила не грати в загадки, а спитати прямо. 

- Так, вірно, - губ Акріела на мить торкнулась ніжна посмішка і зникла. - Тай тобі розповідав про те що сталося з нею та його батьками.

Це було не питання, та я кивнула, підтверджуючи його здогадку. Хоча скоріш за все він знав це від Рея. 

- Рей розповів мені дещо про ваші пригоди, про те що сталось з тобою та Таєм, - його погляд всього на секунду перескочив на сина, і повернувся до мене. - Та все ж я знаю, що він розповів не все. 

- Вибач, батьку, та це не мої секрети. Якщо Кейрі не захоче з тобою поділитись, то я не маю права нічого розповідати, - Рей підбадьорливо посміхнувся мені. 

Після його слів я відчула, як вдячність теплою хвилею заповнює моє серце. Він не зрадив, він зберіг мій секрет, залишив мені можливість самій вирішувати кому я хочу його довірити!

- Звісно, я розумію, - Акріел важко видихнув та кивнув, проте вираз його очей та сильні змахи крилами показували, що тема ця не закрита. - Ви втомилися, Ноелія відведе вас до ваших кімнат.

Я зовсім не помітила, коли вона прийшла, та фея, здається, вже доволі довго  стояла поряд в очікуванні цього наказу. 

- Рей, залишся на кілька хвилин, будь ласка, - вже біля дверей нас наздогнав голос Акріела.

- Все нормально, йдіть відпочивайте, - Рей спокійно махнув нам з Шааті рукою та розвернувся до батька. 

Ноелія повела нас просторими коридорами та залами маєтку. Навіть попри втому та бажання спати я з захопленням роздивлялась навкруги - таким ніжним та повітряним було все у цьому домі! Коли ми проходили черговий невеличкий затемнений коридор, одні з дверей відчинились і з них показалась світленька дівчача маківка з хитрим поглядом. 

- Маленька пані, вам давно вже треба спати! - Ноелія грізно вперла руки в боки, що в її виконанні виглядало скоріш кумедно. 

- Братик казав що квітка може гарно співати, - Аеліна з цікавістю зазирнула мені в очі. - Заспівай мені перед сном!

- Пані Кейрі втомилась, їй теж вже час лягати! - Ноелія продовжувала настоювати на своєму, та я зробила крок уперед, простягаючи до дівчинки руку. 

- Нічого, все нормально, мені не складно, - я дійсно була дуже втомлена, та не хотілось ображати сестру Рея.

- Добре, я відведу вашу подругу і почекаю вас тут, - все ж погодилась фея та попрямувала в сторону наступного проходу. 

- На добраніч, Шааті, - я встигла тільки швидко махнути вампірці на прощання, як маленька ручка затягнула мене до себе у кімнату. 

Кілька хвилин мені знадобилось, щоб очі звикли до темряви, та могли хоча б розрізняти обриси меблів що знаходились у кімнаті. Але Аеліна впевнено тягнула мене за собою, ніби на памʼять знала де що знаходиться. А може просто вона могла бачити у темряві. 

Я ж кілька разів умудрилась за щось зачепитися чи вдаритися, поки ми добралися до її ліжка. Забравшись на нього як на трон, вона очікувально вперилась у мене поглядом. 

Мені стало ніяково, ніби я екзамен складала, а переді мною сиділа вибаглива комісія. Всі думки одразу почали розбігатися в різні сторони, та все ж я спіймала одну з них та вже впевнено сіла на ліжко поряд з Аеліною.

- Лягай, а я тобі колискову заспіваю, - я допомогла їй залізти під ковдру та ніжно погладила по голові. 

Не сказати що я знала багато колискових - тоді, під час сутички вампірів і ельфів, змогла згадати тільки перероблену на страшний та кумедний лад. Та все ж була одна, особлива.

І я почала співати, тихо і ніжно, з любовʼю та теплом згадуючи моменти з дитинства, коли сама так само лежала під теплою ковдрою та засинала під голос бабусі. 

Рей

- Так, батько, що ти хотів спитати? - я сів у крісло біля нього поряд за каміном та прийняв наповнений келих з вином. 

Мій батько - один з небагатьох, хто вмів закривати свої думки та емоції від мене, і робив це завжди. Та все ж я настільки добре його знав, що мені це й не було потрібно - мені вистачало його виразу обличчя, погляду, жестів та змахів крилами, щоб розуміти про що він думає. 

- Сину, я знаю що ти вже дорослий, і мати секрети від батька це цілком нормально, та все ж вся ця ситуація мене дещо… хвилює, - мʼяким задумливим голосом почав він, уважно розглядаючи невеличкі язики полумʼя, що вже з останніх сил танцювали у каміні. - У твоїй розповіді про цю дівчину було багато прогалин, і тепер я розумію чому. Вона з Древніх Земель, як і була твоя мама, чи не так?

- Ні, на жаль все набагато складніше, - я зробив ковток вина та розслаблено відкинувся на спинку крісла, збираючись з думками. - Але як я вже казав, це не моя таємниця, тому Кейрі вирішувати чи розповідати тобі. 

- Справді, до того ж я сам тебе вчив бути вірним друзям, і все ж хвилююсь, - батько вчергове тяжко зітхнув та перевів одночасно сумний та уважний погляд на мене. -  Ми вже втратили твою маму. І Тая, який був мені як другий син. Я не хочу втратити ще й тебе. 

Я тільки кивнув, не знаючи що на це сказати. Запевняти, що нічого страшного не трапиться і ми не вскочимо у халепу я не можу, бо ми вже давно в неї вскочили й невідомо чи зможемо виплутатись. 

- Я просто хочу сказати, якщо раптом вам потрібна допомога, я залюбки вислухаю та допоможу, - батько підвівся та звично похлопав мене по плечу. - А тепер йди відпочивай. Бачу, ти теж втомлений.