Глава 7.2

- Дякую за все. Я сумуватиму! 

Час прощатися з дівчатами та островом настав надто швидко. Всього кілька днів як Рей приплив, і вже треба було вирушати далі. Його присутність на острові багато кого нервувала, до того ж будь-якої миті на горизонті міг зʼявитися черговий корабель в пошуках Наріанн. 

- Ми завжди раді приймати вас на нашому острові, - Енерія по-сестринськи обійняла спочатку мене, а потім і Шааті, яка вирішила пливти з нами.

Дівчата хто прийшов нас проводжати всі згідно закивали. Обійнявшись з кожною, я особливо довго прощалась з Таїшею та Аделією. Вони взяли з мене обіцянку берегти себе, і як тільки зʼявиться можливість завітати до них знову. 

- Шааті, ти можеш залишитись, якщо хочеш, - востаннє повторила я подрузі як тільки ми сіли в човен. - Не змушуй себе їхати зі мною тільки через Лассар’гі. 

Вампірша перевела сумний погляд з острова на мене та задумалась. Через кілька хвилин нарешті кивнула, подумки прийшовши до якихось висновків.

- Дякую, але зараз я відчуваю що маю їхати з вами. Мені тут подобається, але щось тягне вирушати далі.

У мене були такі ж відчуття, правда я точно знала чому маю залишити цей острів - без мене їм буде безпечніше.

Капітаном корабля яким прибув Рей виявився юний енергійний нуріане, на ім'я Наерон. Здається він ніколи не сидів на місці - його темно-сині крила постійно майоріли десь поряд, де б я не опинилась. 

От і зараз я вийшла на палубу та з насолодою вдихнула свіже морське повітря, як біля мене пронісся наш юний капітан. І звідки в ньому стільки енергії?

- Просто він ще дійсно дуже молодий, - біля мене зупинився Рей, сперся на борт та відкинув волосся за спину, дозволяючи вітерцю грати довгими світлими пасмами. - Йому всього 60 років - за мірками нуріане він ще тільки підліток.

- Я за цим сумувала, - я посміхнулась та з насолодою підставила обличчя під весняні сонячні промені. - За тим як легко з тобою спілкуватися - навіть вголос щось казати не треба. Хоча ти й кажеш що не любиш читати чужі думки, в мою голову лізеш постійно. 

- Вибач, просто я хвилююсь за тебе, - бард уважно зазирнув мені в очі. - Як ти справляєшся... після того що сталося?

Вочевидь він мав на увазі смерть Тайлена. 

Я на мить задумалась перед тим як відповідати.

- Не знаю. Все так дивно, - нарешті видихнула я. - Мені здається в мені щось зламалося. Я ніби стала іншою людиною. 

- Ти просто подорослішала.

- Ні, не тільки, - я різко перебила друга та спробувала підібрати слова, щоб описати свій стан. - Я перестала відчувати так, як відчувала раніше. Стала більш стриманою, більш… жорсткою. Більше не відчуваю такої радості та жаги до життя як відчувала раніше. Більше не хвилююсь про думку інших так, як раніше. 

- У мене схожі відчуття, - Рей заплющив очі та підставив обличчя під сонячні промені, які й без того ніби магічні сполохи грали з його довгим золотим волоссям. - Світ ніби той самий, тільки я більше не впізнаю себе в ньому. Хоча глобально майже нічого не змінилось - так само світить сонце, так само вирує життя навколо. Але сприймається це все не як раніше.

Я протяжно видихнула та повторила за ним, підставляючи обличчя сонечку. Так ми й стояли, пліч-о-пліч, насолоджуючись теплом весняного дня та присутністю один одного. Здавалось, що тільки він у всьому світі розуміє мене та мої почуття, як і я його. Ми обидва втратили опору, і тепер намагались триматись на тому, що від неї залишилось. Поряд з ним я не почувалася самотньо, бо тепер був той з ким можна розділити свій біль. 

Раптом повз нас промайнув капітан Наерон та злетів високо на мачту, ніби щось видивлявся. Я провела його здивованим поглядом та хмикнула.

- Якщо він ще підліток, як він може бути капітаном корабля?

- Це щось на кшталт ініціації - випробовування, навчання перед становленням дорослим. Кожен нуріане його проходить, тільки по-різному, - Рей теж уважно спостерігав за діями хлопця. 

- Пане Рею, там корабель, - капітан спустився та указав в сторону протилежного від нас борту. - Судячи з прапора - темні ельфи.

- Шерх, - вилаялись ми з бардом одночасно.

- Вони мене шукають? - я вже знала відповідь, та все ж мала спитати. 

- Так, - Рей сильніше стис мою руку. - Тобі треба сховатися. Сподіваюсь, вони не стануть обшукувати корабель. 

Я ж сумнівів не мала - точно знала що стануть, тому попрямувала за другом.

- Наероне, відірватися зможемо? 

- Ні, темні ельфи на своїх коритах літають швидше за вітер - не втечемо, - капітан знову різко піднявся вище, оцінюючи відстань до корабля що нас переслідував. - У нас є хвилин 15, в кращому випадку. 

- Треба сховати Кейрі та попередити команду, щоб ані пари з вуст щодо її присутності на кораблі, - Рей задумливо зсунув брови. 

- Ображаєте, пане Рей! Команда і без того знає, що патякати не варто, я кожного сам ретельно обирав, вони вірні нашій родині. За них ручаюся, мовчати вміють краще за сілок, - капітан Наероне перевів погляд з мене кудись собі під ноги.

Мені ж подумалось що він вочевидь з сілками не зустрічався. Бо і та що мене втопити намагалась, і та що потім допомогла дістатися острова, були неймовірно говіркими!

- Думаю, найкраще місце схову у трюмі. Там багато припасів і товарів, якщо нам пощастить, то вони не будуть ретельно перевіряти все, - нарешті капітан розвернувся та повів за собою 

Трюм зустрів нас темрявою та скреготом деревини. В руці у капітана зʼявилось щось схоже на магічний водяний шар, який випромінював холодне блакитне світло. Тьма трохи розійшлася, і я змогла розгледіти велике приміщення заставлене великою кількістю скринь, бочок та ящиків різних розмірів. 

Капітан Наероне впевнено підвів нас до одного великого ящика та зняв з нього кришку. Я відсахнулась, бо звідти на нас пахнуло ароматами чогось вже давно і сильно дохлого. 

- Трохи засмерділось, то може воно і на краще, менше шансів що ельфи туди полізуть, - синьокрилий нуріане махнув рукою, запрошуючи мене залізти всередину.