Глава 7.1

- Оце так, - вражено видихнув Рей, не знайшовши більше слів, щоб виразити емоції. - Не знав, що все настільки серйозно. В такому разі тобі обов'язково треба забиратися з цього острова. Якщо команда того корабля знає де тебе шукати, ця інформація тепер рознесеться по всій Ліморії.

- Але я не хочу наражати дівчат на небезпеку, - я видихнула. - Я поїду, а до них почнуть полювальники за головами навідуватись?

- Якщо залишишся, вони будуть ще в більшій небезпеці, - Рей тяжко видихнув та подивився у вікно.

Коли я закінчила розповідь, вже наближувався захід сонця, тому йому час було повертатися на корабель. 

- Давай я тебе проведу, -  я підхопилась на ноги. 

Дуже не хотілось прощатися з другом, але ще більше не хотілось, щоб через це на нас розсердилась королева Енерія. 

Ми попрямували в сторону східного берега, туди, де зупинився його корабель. Трохи на відстані за нами слідувала Ірел. Вона могла б робити це менш помітно, але вочевидь не хотіла. Хоча, все одно ми знали що вона за Реєм спостерігає. Тож яка різниця наскільки приховано.

Розмова не клеїлась, всю дорогу до берега ми з Реєм були занадто занурені у свої думки. Точніше я була занурена у думки, а Рей тактовно мовчав і удавав що їх не підслуховує.

Я ж постала перед черговим важким вибором. З одного боку - полишати острів та дівчат не хотілося. З іншого, Рей мав рацію, моя присутність тут наражатиме їх на небезпеку ще більше. До нас почне припливати все більше кораблів, все більше доведеться битися, все більше дівчат може через це постраждати. Рано чи пізно припливе корабель темних ельфів з Алліреном на чолі, а їх ми точно не подолаємо. Це тільки питання часу. То може Рей прав, і для дівчат буде краще якщо я заберуся з цього острова?

- Завтра вранці я прийду до тебе і ще поговоримо, - Рей тепло посміхнувся та застрибнув в човен. 

- Завтра вранці вас обох чекатиме королева Енерія у себе, - раптом до нас підійшла нахмурена Ірел. - А нам час повертатися у поселення. 

Амазонка перевела неприязний погляд з барда на мене і кивнула в сторону тропи, де на мене чекала Шааті. Помахавши рукою Рею на прощання, я пішла до подруги. Ірел залишилась на березі спостерігати за кораблем. 

***

- Моя Королева, - я почала звично опускатися на одно коліно, але вона мене зупинила та тепло посміхнулась.

- Все добре, Кейрі, це неформальна зустріч. 

Рано вранці ми з Реєм вже ступили на поріг домівки королеви Енерії. Це вперше я була у неї вдома. Як і очікувалось від Енерії, там все було так само як і в хатинках інших дівчат. Вона б не дозволила собі жити в кращих умовах ніж інші. Нос лоскотнув приємний аромат свіжої випічки.

Я ніяково завмерла, не знаючи як краще поводитись в такій ситуації. Рей також виглядав напруженим - стояв рівно наче меча проковтнув. Ми гадки не мали чого очікувати від цієї зустрічі. 

- Сідайте, пригощайтесь, - королева власноруч розлила по горняткам відвар та поставила тарілку зі свіжою запашною випічкою. 

Я обережно примостилась на краю стільця, Рей повторив мій маневр. Сама ж Енерія підбадьорливо посміхнулась та невимушено сіла навпроти барда. 

- Смачного, - вона першою взяла пухку булочку та підсунула тарілку ближче до нас.

Наші з Реєм руки випадково зустрілись біля однієї особливо привабливої булки. 

- Бери ти, - Рей без вагань уступив її мені та взяв собі іншу.

- Дякую, - я вдячно кивнула другу і з насолодженням відкусила шматочок частування. - Так смачно! Не памʼятаю, щоб у нас на кухні так смачно пекли! 

Від здивування я на мить перестала відчувати скованість. Булочка нагадувала дуже смачні круасани, хоча ззовні була скоріш схожа на слойку. 

- Це не з кухні, я сама пекла, - королева задумливо перевела погляд з Рейтана на мене. - Хотіла вас пригостити.

- Не знала, що ви вмієте, - я на мить замовкла, бо зрозуміла що бовкнула дурість. - Ой, тобто що ви таким займаєтесь. 

Спроба виправитись виявилась не краще, але раптом всі весело розсміялися. Я ж відчула як щоки палають вогнем. 

- Скажімо так, це моє хобі, на яке ніколи не вистачає часу, - нарешті відсміявшись пояснила Енерія. - Ми з мамою часто готували, пригощали родину.

Над нами знову нависла зніяковіла пауза. Я задумливо дивилась у вікно та жувала свою булку, поки королева продовжувала зацікавлено роздивлятися мого друга. 

- Ви хотіли щось в мене спитати, ваша величносте? - нарешті не витримав він такої уваги.

Судячи з усього, Енерія закрила від нього свої думки, тому Рейтан відчував себе максимально дискомфортно. Ще б пак, мало того що вся увага до нього прикута, ще й не зрозуміло чого конкретно від нього хочуть. 

- Так, - королева трохи замʼялась, та все ж продовжила. - Ти з Елраіна, чи не так?

- Вірно, - Рей кивнув та зробив невеличкий ковток відвару. - Ви, мабуть, вже помітили що я напів нуріане. Мій батько живе в столиці, я нещодавно там був. 

Я не дуже розуміла нащо він вдавався в такі подробиці, проте не заважала. 

- Ти син Акріела Аерліса?

- Ви з ним знайомі? - питання було скоріше ввічливим. Здавалось, що відповідь він вже знав.

- Зустрічались кілька разів на світських заходах, - королева сумно посміхнулась. - Ти дуже на нього схожий. 

- Зазвичай нуріане кажуть що я в мати пішов, - Рей насмішкувато схилив голову вбік. 

- Вони такі сліпі що і цлерка на носі не помітили б, - Енерія обурено пирхнула. - Це через те що мати людина, вірно? Вони дуже не люблять напівкровок.

Я вперше бачила її настільки емоційною та людяною. Це було дуже незвично, проте їй личило.

- Ти не знаєш, як… - королева прикусила губу, наче сама з собою боролась, але все ж закінчила. - Як там моя родина?

- З ними все добре, - бард розуміючи посміхнувся. - Ваш брат нещодавно одружився… на моїй зведеній сестрі. Треба сказати вони одне одного вартують. Ваш батько в найближчі роки планує передати йому повноваження.